Загальна характеристика головних ресурсів Сільського господарства України

План

Вступ

1)Земельні ресурси

2) Водні ресурси

3)Трудові ресурси

4)Матеріально технічні ресурси

Висновок

Список використаної літератури

Використана література:

1)     Андрійчук В.Г «Економіка аграрних підприємств»

2)     Інтернет ресурси: http://uk.wikipedia.org/wiki/

3)     Герасименко Ю.П «Річки України» Київ

4)     Хорунжий М.Й «Організація агропромислового комплексу»

5)     http://readbookz.com/book/1/87.html

6)     http://refsmarket.com.ua/searchdirect.php?ID=469205

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана

Кафедра економіки АПК

Реферат на тему:

Загальна характеристика головних ресурсів

Сільського господарства України

Київ 2011

Вступ

Агропромисловий комплекс, на мою думку, являє собою основу всього господарсва країни. Особливо для такої країни як Україна, де площа сільськогосподарських угідь становить більше 69 % від усієї території.

Агропромисло́вий ко́мплекс — складова частина економіки, що поєднує в собі виробництво сільськогосподарської продукції, її сільськогосподарську переробку, матеріально-технічне обслуговування села. Він об’єднує галузі, що виготовляють засоби виробництва та обслуговування комплексу, а також галузі зі збереження, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

Але для ефективного функціонування потрібні різні ресурси. Я пропоную вам розгляд чотирьох головних ресурсів, які безпосередньо використовуються  в АПК, і мають природний, промисловий і людський характер.

Найважливішими ресурсами в агропромисловому комплексі є:

земельні ресурси;

водні ресурси;

трудові ресурси;

матеріально-технічні ресурси.

Земельні ресурси

В сільському господарстві земля є головним засобом виробництва. Її роль визначається тим, що їй притаманна у нікальна можливість – родючість. Завдяки їй земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва.

Земе́льні ресу́рси — частина земельного фонду, що використовується або може бути використана у народному господарстві.

Земельні ресурси — сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.

Землі сільськогосподарського призначення — землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

Одна з головних екологічних проблем пов'язана з погіршенням стану земельних ресурсів. За історичний час внаслідок прискореної ерозії, дефляції і інших негативних процесів людство втратило майже 2 млрд га продуктивних земель. До утворення пустель схильна площа в 4,5 млрд га, на якій проживає близько 850 млн. чол. Пустелі швидко розвиваються (до 5 – 7 млн. га на рік) у тропічних районах Африки, Азії і Америки, а також в субтропіках Мексики. Швидкість зникнення лісів складає 6 – 20 млн. га на рік.

Нажаль в наш час дедалі більше знижується родючість грунтів, відбувається їх зношення. Для цього існує ряд причин якими майже ніхто не переймається.  Велика площа використовуваних підприємствами земель є орендованою, і тому вони проводять свою діяльність тільки заради максимізації прибутку, не задумуючись про подальший стан землі, коли закінчиться договір оренди.

Ефективність використання земель потребує комплексного підходу, який включає в себе: вищу культуру землеробства, особливу структуру сівозмін, культивування спеціальних сортів рослин.

Україна багата на чорноземи та інші багаті грунти. В наведеній нижче таблиці наведена структура земельних ресурсів України. Там показано на які саме типи земельних ресурсів поділяється територія країни:

Земельні ресурси та їх структура

Водні ресурси

Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання

в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське

і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер,

водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а

її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика,

водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для

відпочинку, туризму, спорту.

В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води

складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна

частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий

стік — 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території

України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).

Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України

981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна довжина 1362

км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806

км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах

України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по території України на

ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — переважно транзитний.

Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них

мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з

них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і

регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна

кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3 води).

Для постачання води у маловодні райони збудовано канали:

Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро—Донбас — 550 км, Сіверський

Донець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі

зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах

надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні

системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).

Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10

км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного

моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир —

найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2.

Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних

підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з

поверхневим стоком.

Можна сказати що в Україні не вистачає водних ресурсів для задоволення всіх потреб населення та агропромислового комплексу

Трудові ресурси

Найбільш активною частиною населення є трудові ресурси. Це - населення у працездатному віці (чоловіки 16-60 років та жінки 16-55 років), крім інвалідів І і ІІ груп, а також підлітки та пенсіонери, які працюють. Вони є основною продуктивною силою суспільства, одним з головних чинників його територіальної організації. Але позаяк одні і ті самі трудові ресурси в різних умовах можуть виробляти різну кількість продукції з неоднаковою якістю, тим самим по різному впливаючи на соціально-економічний розвиток регіону; можливості людей щодо праці можуть бути різними в умовах неоднакових виробничих відносин. Тому поряд з поняттям “трудові ресурси” вживають термін “трудоресурсний (або працересурсний) потенціал”. Під останнім розуміють поряд з трудовими ресурсами можливості людей до праці. Працересурсний потенціал визначається як кількістю та якістю (статево-віковий, професійний склад) трудових ресурсів, так і особливостями соціально-економічного розвитку території, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, матеріальними і духовними потребами населення регіону, екологічними особливостями її діяльності. Людей із їх знаннями, професійною підготовкою і навичками до праці ще називають “трудовим капіталом” або “людським капіталом”.

На відміну від всіх інших ресурсів аграрного виробництва трудові ресурси мають свої особливості, а саме:

- кінцевий результата праці, її ефективність залежить не лише від уміння оперування матеріально-технічними ресурсами, а й від природно-кліматичних умов і якості земельних ресурсів;

- ступінь інтенсивності праці, її розподіл впродовж року залежать значною мірою від сезонності виробництва, а це й обумовлює потребу в процесі менеджменту керуватись і такою категорією як сільськогосподарський рік;

- наявність значної кількості галузей і видів продукції обмежує можливості вузької спеціалізації праці, й вимагає широко профільної діяльності;

- низка природних факторів, а також а також слабка інфраструктурна забезпеченість роблять працю непривабливою і мало естетичною;

- формування відтворення і використання трудових ресурсів села відбувається в умовах складної демографічної ситуації, визначальними рисами якої є постійний відтік робочої сили, старіння сільського населення;

- прив’язаність до сільського побуту і відсутність можливості місця роботи та професії роздвоюють працю аграрія на необхідність працювати  безпосередньо на в господарстві та на своїй власній садибі;

Кожне аграрне підприємство може ефективно функціонувати лише за умови, коли воно має професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільну кадрову структуру. Яка успішно виконує свої обов’язки. В останні роки зросла тенденція до урбанізації, тобто переїзду селян до міста. За рахунок цього сільське господарство починає занепадати, адже відбувається відтік кадрів.

Для усунення такої тенденції, на мою думку, необхідне втручання держави. Вона має забезпечувати селян підтримкою. Створювати відповідний стан життя сільського населення.

Матеріально-технічні ресурси

Матеріально- технічні ресурси являють собою представлені основними та оборотними фондами, в структурі яких переважають ресурси промислового походження Промислове і сільськогосподарське походження матеріально-технічних ресурсів є особливістю їх комплектування і функціонування, оскільки пропорції і співвідношення між ними залежать від виробничого напряму і характеру вироблюваного продукту.

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) І підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.
Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників — оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.
Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.
Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.
Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.
Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.
Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.
Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах і одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.
Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Висновки:

Отже можна сказати, що всі розглянуті мною ресурси мають беззаперечно важливе значення для сільськогосподарського виробництва. Адже без землі і без води не можна б вирощувати рослини, без матеріально-техніхнічних ресурсів не відбувалась би необхідна  обробка продукції, без трудових ресурсів не було б виробництва взагалі.

Нажаль деякі з ресурсів не є в достатній кількості, чи перебувають в процесі занепаду, тому ми повинні розробляти методи їх підтримання та вдосконалення для подальшого успішного функціонування агропромислового комплексу. Адже без нього економіка країни може зазнати краху.