Системи масової комунікації, її особливості

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля

Коледж

Практична робота з предмету «Теорія масової комунікації»

На тему «Системи масової комунікації, її особливості»

Виконала

Білоцерковська Ольга

Група 1В-08

Перевірила

Макарчук Г.Б.

Луганськ 2012

План

1.      Загальні відомості про масову комунікацію

2.      Системи масової комунікації

3.      Функції засобів масової інформації.

4.      Особливості масової комунікації

5.      Висновок

6.      Контрольні запитання

1. Мáсова комунікáція (англ. Mass communication) — це поняття можна розглядати мінімум в двох аспектах:

1.                     Як процес передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних технічних засобів — мас-медіа.

2.                     Як дисципліну, яка вивчає різні засоби за допомогою яких окремі люди і організації передають інформацію через засоби масової інформації великим сегментам населення одночасно (теорія масових комунікацій).

Дисципліна вивчає інститути засобів масової інформації і процеси, такі як розповсюдження інформації, а також вплив ЗМІ, наприклад, переконання або маніпулювання масовою думкою. Багато навчальних програм по цій дисципліні орієнтовані на емпіричний аналіз і кількісні дослідження: від статистичного контент-аналізу змісту ЗМІ до дослідження суспільної думки і експериментальних досліджень.

Що стосується методів дослідження масової комунікації в практично-прикладному аспекті, то сюди можна віднести: спостереження за масово-комунікативними ситуаціями та приватними комунікативними актами; експерименти («польові» та лабораторні) з учасниками комунікації; опис СМЯ в їх історичному розвитку і виявлення їх функцій; системно-теоретичний аналіз комунікативних актів або функціонування СМЯ в суспільстві. 
Дослідження масової комунікації може також використовувати методи різних соціогуманітарних наук, наприклад, методи дослідження фокус-груп, анкетування та опитування аудиторії ЗМК - із соціології; методи бесіди з комунікаторами і реципієнтами - з соціолінгвістики та ін 
Особливо важливий метод дослідження масової комунікації в метатеорії комунікації - системно-теоретичний аналіз, що складається з чотирьох рівнів. 
На першому рівні системно-теоретичного аналізу дослідник повинен дати характеристику структурних елементів, складових організацію приватного масово-комунікативного процесу або всієї системи масової комунікації, встановити їх взаємозв'язок з усією структурою даного суспільства. На другому рівні - встановити механізм і особливості взаємодії елементів усередині системи, що досліджується. На третьому рівні - виявити функції досліджуваної системи по відношенню до зовнішнього середовища. На четвертому рівні - зібрати воєдино типологічні характеристики досліджуваної системи та встановити зміст і значення транслюється і прийнятої масової інформації виходячи з функцій цієї системи та масштабів її впливу на суспільство в цілому. 

Різні підходи до розуміння структури масової комунікації та її функціонуванню відображені в моделях - узагальнених схемах, які представляють в описовій та / або графічній формах основні компоненти масової комунікації та їх зв'язки. При всій різноманітності моделей кожна містить в якості обов'язкових компоненти, які були представлені в моделі комунікативного акту, розробленої в 1948р. американським політологом Г. Лассуелл. У цій моделі керування представлена ​​як односпрямований, лінійний процес: хто повідомляє - що - на якомуканалі - кому - з яким ефектом. 
 

Масова інформація - це соціальна інформація, що передається широких аудиторій, розосередженим в часі і просторі за допомогою штучних каналів. 
Природа масової інформації безпосередньо залежить від характеру діяльності людей в різних соціальних сферах. 

2.      Засоби масової комунікації (ЗМК) - це спеціальні канали і передавачі, завдяки яким продам поширенняінформаційних повідомлень на великі території. 
Масова комунікація перш за все характеризується: 
· Наявністю технічних засобів, що забезпечують регулярність, і тиражування; 
· Соціальної значімастью інформації, що сприяє підвищенню мотивованості масової комунікації; 
· Масовістю аудиторії, яка вследст її рассредоточенности і анонімності вимагає ретельно продуманої ціннісної орієнтації; 
· Багатоканального і можливістю вибору комунікативних засобів, що забезпечують варіативність і разом з тим нормативність масової комунікації. 
Головною умовою, що визначає масову комунікацію, є специфіка аудиторії і комунікатора. 

 У полі­тичній системі демократичного суспільства засоби масової інфор­мації (ЗМІ) відіграють важливу роль. Засоби ліасової інформації це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агенства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає ви­користовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зво­ротний зв'язок зі своїми виборцями. Сучасні ЗМІ с установами, створеними для відкритої публічної передачі за допомогою спе­ціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам.

Створення потужних комунікаційних медіа-систем, або глобальних систем масової комунікації, відбувається завдяки концентрації й конгломерації систем масової комунікації.

Концентрація Під концентрацією систем масової комунікації в інформаційній індустрії слід розуміти тенденцію, пов’язану з посиленням присутності однієї або кількох компаній на кожному з ринків унаслідок її/їх злиття (інтеграції) з іншими компаніями цієї ж сфери індустрії при збереженні провідної ролі однієї з компаній, що часом призводить і до зникнення конкурентів взагалі.

3. Серед найважливіших функцій виділимо такі:

1) інформаційна функція - отримання і розповсюдження відомостей про найбільш важливі для громадян і органів влади події. На основі отрима­ної інформації формується громадська думка про діяльність органів вла­ди, об'єднань громадян, політичних лідерів тощо;

2) освітня функція - донесення до громадян певних знань дозволяє адекватно оцінювати, упорядковувати відомості, отримані з різних дже­рел, правильно орієнтуватися у суперечливому потоці інформації;

3) функція соціалізації - засвоєння людиною політичних норм, ціннос­тей, зразків поведінки дозволяє їй адаптуватися до соціальної дійсності;

4) функція критики і контролю. Критика ЗМ1 характеризується необмеженістю свого об'єкта. Їх контрольна функція засновується на ав­торитеті громадської думки. ЗМ1 не можуть застосовувати санкцій до пра­вопорушників, але вони дають юридичну та моральну оцінку подій і осіб. У демократичному суспільстві у здійсненні контрольних функцій ЗМ1 опи­раються як на громадську думку, так і на закон;

5) мобілізаційна функція проявляється у спонуканні людей до певних політичних дій чи до соціальної бездіяльності;

6) оперативна функція - обслуговування ЗМІ політики певних об'єднань громадян.

ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може пра­вильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події, одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Проте історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякува­ти населення, сіяти недовіру і страх.

4. Важливою особливiстю процесу масового спiлкування є використання машин, рiзних технiчних приладів, якi дають можливiсть швидко збирати, обробляти, випускати i поширювати iнформацiю в масовому масштабi на великiй територiї i майже одночасно. Цьому служать новiтнi досягнення електронiки, ротацiйної технiки, електрогравiювальних автоматiв тощо. Великий поступ технiчних засобiв масового спiлкування має значення не тiльки для духовного контакту людей, але й для розвитку економiки.

Як особливий вид соцiального спiлкування, масова комунiкацiя здiйснюється в масштабах усього суспiльства, виступає найважливiшою умовою суспiльного розвитку та органiзацiї. Особливiстю масової комунiкацiї є насамперед її соцiальна зумовленiсть, що дає пiдставу розглядати її у системi соцiальних стосункiв i як певний вид таких вiдносин.

Термiн "масова комунiкацiя" вживається як у вiтчизнянiй, так i в закордоннiй лiтературi неоднозначно. Ним позначаються як мiнiмум три явища: 1) процес передачi та поширення iнформацiї на масову аудиторiю; 2) власне iнформацiю; 3) засоби масової комунiкацiї. На нашу думку, буде справедливим розумiти пiд масовою комунiкацiєю процес поширення соцiальної iнформацiї (тобто iнформацiї позагенетичної, семантичної, яка фiксується в знаках) за допомогою технiчних засобiв (преса, радiо, телебачення, вiдео, кiно тощо) на велику i розташовану в рiзних мiсцях аудиторiю.

Засобами масової комунiкацiї є спецiальнi соцiальнi iнститути, якi збирають, обробляють та поширюють iнформацію. Треба зазначити, що це необов’язково тiльки технiчнi засоби. Останнi вiдiграють дуже важливу роль у процесi комунiкацiї, що обумовило, зокрема, концепцiю М. Маклюенна, але все ж таки органiзують роботу цих засобiв, вносять творчий елемент у процес масової комунiкацiї, спрямовують його саме люди.

Засобами масової комунiкацiї, як правило, вважаються кiно, радiо, телебачення, преса, відео. Сьогоднi, думається, до цих засобiв можна додати Інтернет, бо за його допомогою соцiальна iнформацiя передається на великi, розташованi у рiзних мiсцях аудиторiї.

Якщо пiдiйти до структурування засобiв масової комунiкацiї, виходячи насамперед не з процесу здобуття, обробки та поширення iнформацiї, а з тих засобiв, якими користуються у цьому процесi, то слiд зазначити постiйний розвиток технiки збору, обробки та передачi повiдомлень. Звичайно, це пов’язано з науково-технiчною революцiєю i передовсім із поступом у галузi комп’ютерних технологiй. Найбiльше це стосується телевiзiйної технiки. Це i створення численних домашнiх вiдеосистем, що у принципi дає змогу вiднести до засобiв масової комунiкацiї вiдео, i робота штучних супутникiв, якi обслуговують телебачення (типу "Астра"), i цифрова обробка вiдеозображення, яка дозволяє значно полiпшити його якiсть, i успiхи кабельного телебачення, зокрема оптично-волокниста технологiя, i багато iншого. Загальна тенденцiя науково-технiчного поступу в галузi мас-медiа свiдчить про те, що невдовзі комп’ютернi технологiї матимуть найтісніші контакти з усiма засобами масової комунiкацiї. Паростками цього є вiдеоконференцiї, комп’ютернi варiанти газет тощо.

.

Звичайно, iснують й iншi теорiї масової комунiкацiї. Наприклад, iнституцiйнi моделi масової комунiкацiї, якi розглядають її в системi соцiального контролю; функцi-ональнi пiдходи, що вважають комунiкацiю активним засобом впливу на свiдомiсть реципiєнтiв; когнiтивнi пiдходи, при яких масова комунiкацiя розглядається пiд кутом трансляцiї знань та механiзму iнформування аудиторiї. Але вони не можуть складати загальну модель дiяльностi мас-медiа.

Оптимiзувати свою дiяльнiсть засоби масової комунiкацiї можуть тiльки внаслiдок повного i всебiчного вивчення своїх можливостей. Досягти цього можна за допомогою соцiологiчних методiв. Це методи опитування, спостереження, аналiзу документiв, експерименту. Вiд науки сьогоднi вимагається озброїти практикiв вивiреною системою усвiдомлення складних структур засобiв мас-медiа, пiзнання зв’язкiв мiж органами масової комунiкацiї i суспiльством.

Розвиток громадянського суспiльства багато в чому залежить вiд преси, телебачення, радiомовлення, iнших засобiв масової комунiкацiї. А в самих ЗМК центральною ланкою, безперечно, є змiст комунiкацiї, бо саме вiн передає повiдомлення вiд комунiкатора до аудиторiї, поєднує їх. Змiст комунiкацiї, його роль не змiнюються з появою нових видiв масової комунiкацiї. Тому зрозумiло, наскiльки важливо вивчити як загальнi пiдходи, так i конкретнi методичнi прийоми аналiзу змiсту. Усе це, звичайно, можна розглядати тiльки в загальнiй системi масової комунiкацiї i тих методiв, якими її можна дослiджувати. Змiст масової комунiкацiї дослiджується за допомогою класичних та формалiзованих методiв.

Класичнi, традицiйнi методи аналiзу - це сукупнiсть операцiй, якi дозволяють iнтерпретувати текст у цiлях дослiдника. Справа в тому, що всякий документ створюється зi своєю, особливою, метою, яка часто не збiгається з цiлями дослiдження. Iнтерпретацiя тексту в ходi будь-якого традицiйного аналiзу дозволяє проникнути в сутнiсть документа i виявити все, що цiкавить дослiдника, глибиннi замисли та мотиви комунiкатора, очiкуваний ефект вiд повiдомлення, особливостi того iсторичного моменту, в який створювався документ, тощо.

У принципi, здавалося б, не треба шукати чогось кращого i застосовувати формалiзованi методи, але традицiйнi методи мають одну велику ваду, яка може звести нанiвець всю працю дослiдника в очах людей з iншими поглядами i пiдходами до проблеми, що розглядається. Це суб’єктивiзм класичних методiв аналiзу. Справді, на вiдмiну вiд контент-аналiзу, тут iнтерпретацiя документа чи документiв повнiстю залежить вiд тих настанов, з якими дослiдник пiдходить до опрацювання матерiалу. Тому часто-густо в дослiдженнях традицiйними методами, якi здiйснюються рiзними вченими з однiєю i тiєю ж метою, на базi одних i тих же документiв, висновки бувають досить рiзнi, iнодi навiть протилежнi. Але в традицiйних методах є чимало корисного. Вони можуть використовуватися на матерiалах одного чи кiлькох документiв, тодi як контент-аналiз обов’язково потребує великої сукупностi даних.