Зразки захисту чи порушення прав інтелектуальної власності

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Февраля 2012 в 20:35, доклад

Краткое описание

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

Содержимое работы - 1 файл

Документ Microsoft Office Word.docx

— 15.92 Кб (Скачать файл)

Зразки захисту  чи порушення прав інтелектуальної  власності.

 

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ  надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти  інтелектуальної власності, судові рішення в яких переглянуто в  касаційному порядку Вищим господарським  судом України.

1. У розгляді справ  про дострокове припинення дії  свідоцтва України на знак  для товарів і послуг у зв’язку  з невикористанням зареєстрованої  торговельної марки більше трьох  років господарським судам слід  враховувати, що докази, які можуть  підтвердити використання знака  для товарів і послуг, повинні  бути обмежені трирічним строком  до дати звернення позивача  до суду.

Фірма звернулася до господарського суду з позовом до торговельно-виробничої корпорації про дострокове припинення дії свідоцтва України на знак для товарів і послуг з огляду на невикористання зареєстрованої торговельної марки в Україні без поважних причин більше трьох років.

Рішенням господарського суду першої інстанції позов задоволено з посиланням на приписи пункту 4 статті 18 Закону України "Про охорону  прав на знаки для товарів і  послуг". При цьому господарським  судом не взято до уваги подані позивачем на використання спірної  торговельної марки докази з огляду на їх неналежність.

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено. В обгрунтування постанови господарським судом апеляційної інстанції зазначено, що торговельно-виробничою корпорацією подано достатню кількість належних доказів на підтвердження використання знака для товарів і послуг протягом періоду з моменту реєстрації спірної торговельної марки і до часу розгляду відповідної справи господарським судом.

У касаційній скарзі фірма  просила скасувати постанову  господарського суду апеляційної інстанції, оскільки вважала неправильним її посилання  на те, що докази, які можуть підтвердити  використання знака, не мають бути обмежені трирічним терміном до дати звернення  позивача до суду.

Переглядаючи судові рішення  зі справи у касаційному порядку, Вищий господарський суд України  зазначив про те, що докази, які можуть підтвердити використання знака  для товарів і послуг, повинні  бути обмежені трирічним строком  до дати звернення позивача до суду. Відсутність такого обмеження призвела б до того, що після закінчення трирічного строку невикористання знака та після  звернення зацікавленої особи з  позовом до суду про дострокове припинення дії свідоцтва власник такого свідоцтва мав би змогу посилатися на факт добросовісного використання торговельної марки безпосередньо у період розгляду відповідної справи в суді, що, в свою чергу, фактично призводило б до необхідності відмовляти у задоволенні заявлених позовних вимог навіть без дослідження доказів використання чи невикористання знака протягом визначеного названим Законом трирічного строку (постанова Вищого господарського суду України від 11.11.2008 № 20/47).

 

2. За правилами виключної  підсудності, визначеними частиною  третьою статті 16 Господарського  процесуального кодексу України,  справи у спорах про порушення  майнових прав інтелектуальної  власності розглядаються господарським  судом за місцем вчинення порушення.

Підприємець звернувся до господарського суду з позовом про  зобов’язання Товариства: припинити  будь-яке використання промислового зразка, який використовується на території  міста Донецька; припинити розповсюдження будь-якої рекламної продукції із зображенням запатентованого позивачем  об’єкта промислової власності, який використовується відповідачем на території міста Донецька; вилучити з Інтернет-сайту зображення запатентованого позивачем об’єкта промислової власності; вилучити з ще нерозповсюджених рекламних проспектів зображення запатентованого позивачем об’єкта промислової власності.

Ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, справу передано за підсудністю до іншого місцевого господарського суду з  посиланням на частину третю статті 16 Господарського процесуального кодексу  України (далі – ГПК України), згідно з якою справи у спорах про порушення  майнових прав інтелектуальної власності  розглядаються господарським судом  за місцем вчинення порушення, тобто  в даному випадку – за місцем виготовлення відповідної продукції.

Господарський суд апеляційної  інстанції не погодився з із зазначеною ухвалою, зазначивши, що позивачем заявлено позов немайнового характеру, тому за встановленим статтею 15 ГПК України  загальним правилом територіальної підсудності справа має розглядатися за місцем знаходження відповідача.

Скасовуючи судові рішення  зі справи з передачею справи на розгляд місцевого господарського суду, який виніс оскаржувану ухвалу, суд касаційної інстанції зазначив таке.

Відповідно до частини  другої статті 20 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

За правилами виключної  підсудності, визначеними частиною третьою статті 16 ГПК України, справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності  розглядаються господарським судом  за місцем вчинення порушення.

Проте ні місцевим, ані апеляційним  господарськими судами не було дано оцінки поданим позивачем доказам та відповідним доводам про те, що порушення його прав інтелектуальної  власності відповідачем відбувається, зокрема, на території міста Донецька.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції визнав неправомірним висновок попередніх судових інстанції про те, що дана справа не підсудна господарському суду, який виніс оскаржувану ухвалу (постанова  Вищого господарського суду України  від 30.09.2008 № 04-06/34/1).

 

3. Позов про визнання  недійсними висновків державного  підприємства "Державний фармакологічний  центр" Міністерства охорони  здоров'я України про рекомендацію  до реєстрації препарату відповідає  встановленим законодавством способам  захисту прав.

Компанія звернулася до місцевого  господарського суду з позовом до державного підприємства "Державний  фармакологічний центр" Міністерства охорони здоров'я України (далі –  Центр) та Міністерства охорони здоров’я України (далі – Міністерство) про:

- визнання недійсними  висновків Центру про рекомендацію  до реєстрації препарату третьої  особи як таких, що видані  за недоведеними показаннями  щодо застосування цього препарату  та порушують чинні патентні  права позивача на лікарський  засіб;

- зобов’язання Центру  звернутися до Міністерства з  поданням про невідповідність  лікарського засобу вимогам статті 9 Закону України "Про лікарські  засоби".

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено повністю.

За результатами перегляду  рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку  апеляційний господарський суд  зазначив, що місцевим господарським  судом повно встановлено обставини  справи і надано їм вірну юридичну оцінку, проте не враховано, що Міністерство не є зобов’язаною стороною за заявленими позовними вимогами; такою особою є Центр.

У касаційній скарзі Центр  і третя особа просили скасувати  рішення місцевого господарського суду і постанову суду апеляційної  інстанції і прийняти рішення  про відмову в задоволення  позову з посиланням, зокрема, на те, що обраний позивачем спосіб захисту  порушеного права не відповідає способам, визначеним статтею 16 Цивільного кодексу  України (далі – ЦК України) та Законом  України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".

Залишаючи без змін постанову  апеляційного господарського суду з  цієї справи, Вищий господарський  суд України звернув увагу  на таке.

Згідно з частиною п’ятою статті 28 Закону України "Про охорону  прав на винаходи і корисні моделі" патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати  винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з  цим Законом порушенням прав, що надаються патентом.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право  звернутися до суду за захистом свого  особистого немайнового або майнового  права та інтересу. Способом захисту  цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує  право.

Частиною першою статті 464 ЦК України передбачено, що майновими  правами інтелектуальної власності  на винахід, корисну модель, промисловий  зразок є: право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії); виключне право  перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права  інтелектуальної власності, встановлені  законом.

З огляду на наведене Вищий  господарський суд України погодився  з висновком попередніх судових  інстанцій про те, що обраний позивачем  спосіб захисту порушеного права  відповідає нормам чинного законодавства, оскільки саме шляхом визнання недійсними висновків Центру про рекомендацію до реєстрації препарату Компанія може перешкодити неправомірному використанню винаходів, захищених належними  позивачеві патентами України (постанова  Вищого господарського суду України  від 11.11.2008 № 12/381).

 

Заступник Голови Вищого

господарського суду України  В. Москаленко


Информация о работе Зразки захисту чи порушення прав інтелектуальної власності