Право власності на комерційне найменування та знаки для товарів і послуг

       Придбання або надання ліцензії є діловою  угодою. В залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і не виключну ліцензію.

       Виключна  ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

       Одинична  ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта в даній сфері.

       Не  виключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта  права інтелектуальної власності  й видачі ним іншим особам ліцензії на використання ліцензіаром об’єкта  права інтелектуальної власності  й видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об’єкта в даній сфері.

       За  ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

       Зрозуміло, що підприємство може мати в своєму арсеналі як комерційне найменування, так і торгівельну марку, що не обов’язково співпадає по формі та сутті. Колізія полягає у тому, що виробник може зазначати на упаковці чи рекламному матеріалі своєї продукції рівнозначно і комерційне найменування, і торгівельну марку. 

       Але, згідно статті 8 Паризької Конвенції, що ратифікована Україною та Цивільним  кодексом України комерційне (фірмове) найменування охороняється без обов’язкової реєстрації з моменту першого використання, незалежно від того, чи є воно частиною торговельної марки. Отже, маємо справу з двома об’єктами, що для споживача ідентифікують виробника товарів чи послуг. Не важко собі уявити появу на ринку товарів одного класу різних виробників, тільки на одному зазначено комерційне найменування N, а на другому теж N, тільки зареєстрований знак для товарів. Споживачу важко буде вирізнити в чому різниця між виробниками. З одного боку комерційне найменування без обов’язкової реєстрації, ще й з датою пріоритету, з іншого зареєстрований знак для товарів.

       Доречно було б заборонити використовувати  комерційне найменування на етикетках  та упаковках товарів чи рекламних  матеріалів стосовно товарів та послуг або використовувати дрібним шрифтом поряд з реквізитами компанії. А от торгівельну марку, що має обов’язкову реєстрацію навпаки зобов’язати вказувати скрізь і великими літерами. Комерційне (фірмове) найменування без обов’язкової реєстрації призводить до того, що в одному класі може бути багато однакових або подібних до ступеня змішування назв, а от зареєстрована торговельна марка пройшла певні ступені перевірки та захисту. 

       Кожний  власник цінні для себе речі, не має значення матеріальні це об’єкти  чи ні, захищає в залежності від  ступеню їх цінності. З огляду на це можна сказати, що незареєстрованне комерційне найменування не має високої цінності для його власника в порівнянні з зареєстрованою торгівельною маркою. Отже, в пріоритет захисту потрібно поставити зареєстрований у визначеному порядку об’єкт інтелектуальної власності, так як власник вживає всіх необхідних засобів для захисту своєї власності.