1. Поняття і структура правової системи   

       Одним з видів досліджень, що  проводяться в компаративістиці, є порівняння на макрорівні, коли  об'єктом дослідження виступають  окремі правові системи. Цей  рівень традиційно вважається  основним у порівняльному правознавстві,  оскільки воно спрямоване головним  чином на розкриття взаємовідносин  і взаємного впливу правових  систем сучасності, образно кажучи, на вивчення юридичної географії  світу. 
   Питання про поняття правової системи, яке належить до стрижневих у компаративістиці, є безумовно непростим. Як справедливо зазначають О. І. Харитонова і Є. О. Харитонов, у сфері порівняльного правознавства це поняття, незважаючи на його широке застосування, залишається малодослідженим. У сучасній юридичній літературі даються неоднакові визначення правової системи, і майже кожне з них має своє “раціональне зерно”. Така різноманітність обумовлюється насамперед тим, що правова система є складним соціальним явищем, якому притаманні певні риси. їх з'ясування значною мірою сприятиме встановленню змісту поняття “правова система”. 
   1. Правова система є частиною суспільної системи. Слід враховувати, що виникнення, розвиток, існування та функціонування правової системи тісно пов'язані з дією в певному суспільстві інших соціально-регулятивних систем (політичної, економічної, моральної, релігійної тощо). 
   2. Правова система є єдністю позитивного права та тісно пов'язаних і взаємодіючих з ним юридично значущих реалій — юридичної практики, правової ідеології тощо. У цьому аспекті правова система є частиною більш широкого поняття “правова дійсність”, яке охоплює всі без винятку існуючі в суспільстві правові явища. Правова система відрізняється від правової дійсності тим, що вона поєднує в собі лише найбільш активні елементи правової дійсності, які так чи інакше стосуються позитивного права. 
   3. Правова система існує в суспільствах з більш-менш розвинутою державною організацією, які можна вважати націями в сучасному їх значенні і де відповідно встановлюється своє, національне право. Тенденція до закріплення державного і національного характеру правових систем посилилась внаслідок широкого руху в напрямку створення національних кодексів, що мав місце в Європі в XIX столітті і перекинувся на інші континенти. 
   4. Правова система має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни. За довгу історію людського суспільства право розвивалося головним чином у певній країні у вигляді національної правової системи. Тому, характеризуючи право, звичайно говорять про національну правову систему. 
   5. Правова система має територіальний характер. Він обумовлений тим, що за загальним правилом дія правової системи окремої країни обмежується певною територією, на яку поширюється суверенітет цієї держави. 
   6. Правова система є історичним правовим явищем. 
   Досліджуючи будь-яку правову систему, слід враховувати, що вона є системою, яка колись виникла, безперервно розвивається і колись припинить існування. Отже, правова система не залишається раз і назавжди даною, а постійно змінюється в ході історичного процесу. Втім, не всі її елементи розвиваються однаковими темпами. 
   7. Правова система акумулюює цінності даної історично конкретної цивілізації, культури, нації, так само як і принципові особливості економічного, політичного, духовного розвитку, самобутність юридичних відносин у конкретній країні. 
   8. Правова система характеризується здатністю до накопичення, зберігання та передавання відповідної інформації. Це дає підстави деяким вченим стверджувати, що правова система є особливим різновидом соціально-правової пам'яті. 
   Перелічені риси свідчать про те, що правова система є багатоплановим явищем, яке включає цілий комплекс компонентів, що здійснюють нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини. Причому важливо зазначити, що правова система — це не механічна сума складових, а нова, соціально-політична, ідеологічна, юридична якість, яка не властива окремим її частинам. 
   До структури правової системи, як правило, включають: 
   1) право — головний, цементуючий елемент правової системи, навколо якого інтегруються всі інші елементи. Це базова підсистема в системі. Саме вплив права визначає напрямки розвитку і функціонування системи в цілому; 
   2) правовідносини, що виникають внаслідок переходу правових норм на основі відповідних юридичних фактів у фактичні суспільні відносини; 
   3) права й обов'язки особи — своєрідну візитну картку цієї системи; 
   4) правову культуру і правосвідомість, яким зараз надається особлива (ключова) роль і які є свого роду барометром правової системи; 
   5) юридичну практику, в тому числі судову. Без цього елемента правова система була б мертвонародженим утворенням; 
   6) правову поведінку; 
   7) систему юридичної освіти; 
   8) систему правової інформації; 
   9) зв'язки між цими елементами, які визначають результат їхньої взаємодії (наприклад, законність, правопорядок). 
   На думку А.X. Саідова, для характеристики правової системи ключовими є категорії “праворозуміння”, “пра-вотворчість”, “правозастосування”. Тому дослідження правової системи повинне передусім охоплювати систему поглядів, ідей, уявлень, теорій, тобто праворозуміння вданий історичний період; аналіз нормативної основи, її структури; систему здійснення права. 
   Поняття “правова система” слід відрізняти від поняття “система права”. 
   Поняття “система права” відображає порядок побудови і взаємозв'язків між нормами, інститутами та галузями права конкретної держави. Водночас у понятті “правова система” відображається не стільки внутрішня структура права, скільки автономність і своєрідність правової системи як самостійного соціального утворення. 
   У компаративістиці розрізняють вузьке і широке значення терміна “правова система”. 
   У вузькому значенні правова система — це право певної держави і пов'язані з ним правові явища. Саме в цьому значенні термін “правова система” використовується у словосполученні “національна правова система”. 
   Правовою системою в широкому розумінні є певна сукупність національних правових систем, об'єднаних за спільними ознаками. Термін “правова система” в широкому значенні є тотожним терміну “правова сім'я”, що активно використовується в порівняльному правознавстві.

     2.  Правова карта  світу. Основні  поняття та категорії

     1) На порозі XX ст. число національних  правових систем збільшилося  майжевтричі, і нині їх кількість  наближається до двохсот. '

     Маючи на увазі всі національні правові  системи, в юридичній літературівживають терміни «правова карта світу» (В. А. Туманов), «юридичнагеографія світу  »(В. Кнапп),« співтовариство правових систем »(Ж. Стальов) та ін  
Названі терміни охоплюють існуючі в світі національні правовісистеми з їх самобутніми ознаками.

     Справа, зрозуміло, не тільки в кількісних характеристиках  і вельмизначному різноманітті національних правових систем, але й у тому, щонерівномірність соціального  та історичного розвитку обумовлюєз'єднання  на одному синхронному зрізі самих  різних стадій правовогорозвитку.

     «Право  різних країн сформульовано на різних мовах, використовує різнутехніку і  створено для суспільства з дуже різними структурами, звичаями,віруваннями  »1 .-

     Існують два різних поняття правової системи - вузьке і широке,більш складне.

     У вузькому значенні під правовою системою розуміється право певногодержави, термінологічно позначається як «національна правовасистема ». При цьому поняття  «правова система» - не синонім поняття  «системаправа », тому що останнє - поняття  інституційне, що розкриваєвзаємозв'язок, співвідношення і будова галузей  права, що зумовлюєтьсяфакторами як об'єктивного, так і суб'єктивного  порядку.

     Поняття «правова система», що використовується в широкому значенні, тіснопов'язане  з порівняльним правознавством. Термінологія тут вельмирізноманітна. Наприклад, Р. Давид використовує термін «сім'я  правових систем»,  
К.-О. Еберт і М. Рейнстайн - «правові кола», І. Сабо - «форма правовихсистем », С.С. Алексєєв - «структурна спільність». Найбільш рас-широкатермін «правова сім'я».  
Категорія «правова сім'я» служить для позначення відносної єдностіправових систем, що мають подібні юрідічес-кі ознаки, і відображає тіособливості названих систем, що обумовлені подібністю їхнього конкретно -історичного розви-гія: структури, джерел, провідних інститутів ігалузей права, правової культури, юридичних традицій і т.д. Вона відображаєвідносну самостійність правової форми, особливості техніко -юридичного змісту права.  
Таким чином, під правовою сім'єю розуміється більш-менш широкасукупність національних правових систем, об'єднаних спільністюісторичного формування, структури та джерел, провідних галузей іправових інститутів, правозастосування, понятійно-категоріального апаратуюридичної науки, методів і способів розвитку. Можна навести в цьому зв'язкупорівняння зі світом релігій, кожна з яких, наприклад, християнство, ісламі буддизм, заснована на фундаментальному єдності, що, однак, не виключаєнаявності в її рамках сект, культів, розмов, шкіл.

     Поняття «правова сім'я» вимагає розгляду існуючих правовихсистем як складних юридико-соціальних комплексів. Поняттю «правова сім'я»не відповідає якась біологічна реальність, воно використовується лише вдидактичних цілях, щоб виявити схожість і  відмінність діючих правовихсистем.

     При збігу загальних, суттєвих ознак  правові системи розрізняютьсясвоїми  індивідуально-історичними характеристиками, які особливо важливідля загальної  теорії права.

     У кожній національній правовій системі  виявляються, по-перше,обумовлені загальними закономірностями права риси, тобто  ознаки,властиві всім правовим системам, праву взагалі (загальні ознаки), по -друга, риси, що поєднують в рамках правової сім'ї та правової групи  
(сімейні і внутрішньогрупової риси); і, нарешті, по-третє, риси,властиві тільки даної національної правової системи (специфічніриси).

     2) Місце правової системи України на правовій карті світу

1. Формування  правової системи  незалежної України

     Формування власної  правової системи Українська держава  почала з прийняття Верховною  Радою 16 липня 1990 року Декларації про  державний суверенітет з того часу прийнято більше  тисячі законів  і також тисячі  підзаконних актів, які стосуються практично усіх сторін державного і суспільного життя.      

       Таким чином було закладено  правові підвалини державної  незалежності, вироблено основи  зовнішньої політики України,  що сприяє впевненому входженню  нашої молодої держави у Європейське  і світове співтовариство повноправним  членом.     

     Наша  політика ґрунтується на дотриманні загальновизнаних норм і принципів  міжнародного права. Статуту ООН, Хельсінкського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи, документів  апробації та виваженості в оцінках. На жаль, сьогодні процесу формування національної правової системи  властива тенденція до задоволення миттєвих потреб у правовому регулюванні  тієї чи іншої сфери суспільних відносин, без врахування теоретичного підґрунтя  цього багатогранного процесу. Як наслідок цього – правові коаліції в  чинному законодавстві.     

     Втім  формування  нової системи права  є процесом і, як засвідчує досвід, волюнтаристський підхід у вирішенні цього питання призводить до результатів протилежним очікуваним. Надмірна диференціація системи права стала причиною недосконалості і незбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в цілому, що особливо яскраво виявляється в системі законодавства України.     

     Віддаючи  пріоритет у гарантуванні безпеки  і стабільності невійськовим факторам. Затверджено концепцію і розпочато  реформу Збройних Сил. Розпочато  і вже зроблено перші кроки  в судовій реформі.¹⁵     

     Особливість і, я б сказав, складність поточного  моменту полягає в тому, що разом  з розбудовою власної держави  ми здійснюємо перехід у систему  нових суспільних і економічних  координат.¹⁶     

     Законодавча діяльність Верховної Ради у  гуманітарній сфері спрямовувалася на ідеологічне  утвердження державності України, забезпечення правового і соціального  захисту національної школи, культури, мистецтва у період становлення  молодої держави. Створилися правові  основи для реалізації свободи слова, свободи совісті та права  громадян та інформацію.

     В державі закладається правова основа для посилення боротьби із злочинністю  і правопорядку. Із зазначених питань прийнято цілу гору нормативно-правових актів, в тому числі і новий  Кримінальний кодекс України.     

     Є підстави казати, що Верховна Рада провела  велику за обсягом роботу по розбудові  державності, розробці національної правової системи, вдосконаленню усіх галузей  законодавства.     

     Становлення і розвиток української правової системи відбувався за загальними законами, які характерні для формування будь-якої правової системи, хоча в цих процесах були і є деякі особливості.¹⁷      

     З часу прийняття Декларації про державний  Суверенітет України та проголошення Акту Незалежності Україна стала перед вибором самостійного шляху розвитку, розбудовою своїх політичної, економічної, правової та інших національних систем. Одне з першочергових завдань в цьому процесі має бути становлення правової системи України з урахуванням сучасних реалій її розвитку.     

     Відсутність в ряді випадків фундаментальної  правової теорії, науково обґрунтованої політики, стратегії і тактики законотворчої роботи та правотворення в цілому зумовлює їх стихійний характер,  рух шляхом «спроб і помилок», спроби експериментальним шляхом вирішувати надзвичайно складні і важливі для нашого суспільства правові проблеми.     

     Створюючи самостійну національну правову  систему України, слід виходити, звичайно, не тільки з зарубіжних і міжнародних  аналогів та досягнень, а й враховувати  власний історичний досвід формування найважливіших правових інститутів безпосередньо в Україні та створювати і розвивати теорію національної правової системи.¹⁸

2. Загальна  характеристика правової системи України

     В юридичній літературі стосовно місця  України серед інших правових систем існують різні точки зору. Так, одні стверджують, що Україна (як і  інші республіки колишнього Союзу РСР) входить у сім’ю романо-германського права¹⁹(або у романо-германський тип правової системи) на правах особливого європейського різновиду²⁰ або ж наближається до цієї сім’ї; інші автори при обговоренні проблем розвитку постсоціалістичних правових систем називають декілька варіантів: 1) повернення до континентального права; 2) формування загального слов’янського права з переважаючим впливом російської правової ідеології та законодавчих новел (основою цього процесу називаючи культурно-історичну, релігійно-етичну та морально-психологічну спільність народів); 3) поступове формування у постсоціалістичному просторі двох-трьох правових сімей: прибалтійської з наближенням до північної (скандинавської), слов’янської в поєднанні з азіатсько-мусульманською, центральноєвропейської з наближенням до романо-германської.²¹     

     Водночас деякі  російські вчені відстоюють тенденцію  самобутньої правової сім’ї –  слов’янської, яка опирається на положення  геополітичної доктрини "євразійства". Основою такої правової сім’ї (до якої включають Україну, Росію, Білорусь) її прихильники вважають російську  правову систему. До засад такої самобутності вони відносять: 1) зв’язок російського права з державою; 2) опору на колективістські форми господарювання; 3) наявність колективістських елементів у правосвідомості; 4) зв’язок права і держави з православ’ям; 5) спадкування через Візантію законодавчих традицій римського права; а також незмінність цієї самобутності, незважаючи на вплив іноземного права.     

     Деякі українські вчені, обґрунтовуючи об’єктивність євразійського  шляху розвитку правової системи  України, акцентують увагу на ціннісних  відмінностях східної та західної цивілізації, типах світогляду, ідеях слов’янської єдності.     

     Отже, концепція Синюкова В.М. щодо "слов’янської правової сім’ї" чи "євразійської", як називає її Ю.М. Оборотов, – це продовження вказаних геополітичних засад.     

     Сучасна правова система України почала своє формування саме з прийняття  Декларації про державний суверенітет  та Акта проголошення незалежності України. Деякі автори пропонують поділити процес формування правової системи України  на два етапи: попередній – до прийняття  Конституції (1990-1996) і сучасний –  після 28 червня 1996р.