Конституционное право Украины

Особа, обрана депутатом, для її реєстрації народним депутатом України зобов'язана подати до ЦВК не пізніш як на Двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів документ про її звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом, та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради. При отриманні цих документів

ЦВК приймає рішення про реєстрацію обраного депутата. Особі, зареєстрованій депутатом, ЦВК не пізніш як на сьомий день з дня її реєстрації видає тимчасове посвідчення народного депутата України встановленого зразка. Рішення ЦВК про реєстрацію депутата та тимчасове посвідчення народного депутата України є підставою для складення ним присяги народного депутата України. Після складення ним присяги ЦВК не пізніш як на сьомий день видає йому посвідчення народного депутата України встановленого зразка.

Закон визначає порядок заміщення депутатів, обраних у багатомандатному окрузі, які вибули.

Підготовка і проведення повторних виборів має свої особливості. Повторні вибори депутата в одномандатному окрузі проводяться у разі, якщо вибори депутата в цьому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата за визначених виборчим законом підстав. На повторних виборах депутата в одномандатному окрузі не можуть балотуватися особи, з вини яких за рішенням суду вибори депутата або повторне голосування в одномандатному окрузі були визнані недійсними, а також щодо яких було скасовано рішення про реєстрацію їх як кандидатів у депутати з підстав порушення вимог закону про вибори народних депутатів.

Існують особливості підготовки і проведення проміжних виборів. Вони проводяться у разі, якщо народний депутат України, обраний у цьому окрузі, достроково припинив повноваження або його повноваження були достроково припинені на підставах і в порядку, передбачених Конституцією та законами України. Рішення про призначення проміжних виборів депутата в одномандатному окрузі приймається ЦВК.

Проведення позачергових виборів депутатів також мають деякі особливості. При цьому використовуються одномандатні округи, утворені для проведення останніх виборів народних депутатів України.

За порушення законодавства України про вибори депутатів особа може притягуватися до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності в установленому законом порядку. Підстави для притягнення до відповідальності передбачені У Законі «Про вибори народних депутатів України». ЦВК після офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів передає виборчу та іншу документацію до відповідної центральної державної архівної установи, а окружні виборчі комісії передають таку документацію до відповідних місцевих державних архівних установ. Державні архівні установи забезпечують доступ до виборчої документації по виборах депутатів у порядку, встановленому законодавством України.

Вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних і міських голів здійснюються за мажоритарною системою. Спроба деяких політичних сил ввести змішану систему виборів депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів не вдалася, оскільки парламент не подолав вето Президента України з цього питання.

Чинне виборче законодавство України відповідає демократичним засадам світового конституціоналізму, міжнародним виборчим стандартам.

Розділ 13 РЕФЕРЕНДУМИ В УКРАЇНІ

§ 1. Основні форми безпосередньої демократії

Народовладдя є основоположним принципом конституційного ладу України1. Згідно зі ст. 5 Конституції носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Таким чином народовладдя в Україні реалізується через усю систему державних органів — Верховну Раду України, виконавчі, судові органи, а також органи місцевого самоврядування. Джерелом державного суверенітету є народний суверенітет, оскільки народ є першоджерелом влади. Це підтверджується й положенням частини другої ст. 5 Конституції, де зазначається, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Виходячи з різних способів волевиявлення народу, спрямованих на здійснення влади, в науці розрізняють дві головні форми народовладдя — безпосередню і представницьку2. Безпосереднє народовладдя (у ст. 69 Конституції України вживається термін «безпосередня демократія») включає в себе участь громадян у реалізації різноманітних форм влади, їх безпосередню владну діяльність, яка спрямована на вирішення відповідних державних або суспільних питань, прийняття рішень та їх втілення в життя1.

Третій розділ Конституції України називається «Вибори. Референдум». У ньому закріплені такі основоположні форми прямого народовладдя, як вибори і референдум. Причому законодавець цей розділ у структурі Основного Закону поставив за розділами «Загальні засади» і «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», що підкреслює особливу роль форм безпосередньої демократії. Крім того, третій розділ Конституції згідно з частиною третьою ст. 156 Конституції України змінюється в ускладненому порядку. Так, законопроект про внесення змін до цього розділу подається до Верховної Ради Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту по цьому розділу з одного й того ж питання можливе лише до парламенту України наступного скликання.

Безпосередня демократія виникла ще в умовах первіснообщинного ладу і є історично першою природною формою здійснення влади народу. В Україні накопичені вікові традиції народоправства, які були властиві нашому народу з найдавніших часів. Ще у V ст. візантійський історик Прокопій Кесарійський зазначав у своїй праці «Війна з готами»: «Ці племена, слов'яни і анти, не управляються однією людиною, а віддавна живуть у народоправстві (демократії), і тому щастя і нещастя в житті вважається спільною справою». Наприкінці X — на початку XI ст. у Київській Русі закріпився особливий різновид пізньої військової демократії — так звана вічова демократія, яку М. С. Грушевський називав органом громадського контролю над князем і його управою. Вічова демократія була більш прогресивною порівняно з тогочасною демократією германців та франків, оскільки правом участі в народних зборах — вічі Київської Русі були наділені не тільки дружинники, а й глави сімейств та господарі дворів. Прояви елементів безпосередньої демократії та представницької демократії були притаманні Україні на всіх етапах її історичного розвитку. Н. Григор'єв-Наш писав, що стародавні віча, громади «татарських людей», коповища литвинських часів, козацькі ради до Хмельницького, за Хмельницького, в часи Коліївщини та Паліївщини, вільні громади, Центральна Рада базувалися на традиціях українського народовладдя. Але, на жаль, багатий позитивний досвід безпосереднього народовладдя з часом в Україні не набув розвитку внаслідок відповідних негативних чинників.

Становлення на сучасному етапі України як суверенної демократичної держави спонукає до розширення застосування форм безпосередньої демократії, реального волевиявлення народу з принципових питань розвитку держави і суспільства. Хоча Конституція України в третьому розділі закріпила тільки основоположні форми такої демократії - - вибори і референдум, але таких форм значно більше. До них також належать: збори трудових колективів; збори громадян за місцем проживання (сільські сходи, збори жителів мікрорайону в місті); проведення громадських і всенародних обговорень актуальних питань місцевого і загальнодержавного рівня; мітинги і демонстрації; наради загальнодержавного рівня; наради загальнодержавного і місцевого значення; звернення громадян (петиції). Згідно з частиною шостою ст. 140 Конституції України сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Свого часу в Україні був інститут відкликання народного депутата України, коли парламентарії мали імперативний мандат. Цей інститут був встановлений Законом України «Про відкликання народного депутата України» від 19 жовтня 1995 р. Зміст цього інституту полягав у праві виборців відповідного виборчого округу відкликати свого депутата, якщо він втратив їхню довіру. Конституція України 1996 р. не закріпила такого права виборців, встановивши загальнонародний мандат парламентарія.

Інститут петиції закріплений в ст. 40 Конституції України і в Законі «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Відповідно до ст. З цього закону звернення громадян виражаються у формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотання) і скарг, що можуть бути як індивідуальними, так і колективними та є обов'язковими для розгляду уповноваженими державними органами, що зобов'язані надати мотивовану відповідь на запити громадян у визначені терміни.

Перелічені інститути безпосередньої демократії не вичерпують арсеналу її форм. У багатьох країнах світу застосовуються й інші інститути прямої демократії: плебісцит, народна законодавча ініціатива, народний розпуск представницького органу, які близькі за сутністю до референдумів, але ніколи не використовувались в Україні.

У сучасних умовах інститути безпосередньої демократії мають суттєве значення для реалізації громадянами своїх прав, насамперед у сфері політичних відносин. Це робить пряму демократію яскравим проявом народовладдя і є запорукою її подальшого розвитку. Всі форми народовладдя слугують інтересам громадян, забезпечують їх активну участь у вирішенні державних і суспільних справ. Життя потребує подальшого розвитку й удосконалення безпосередньої демократії, використання потенціалу її інститутів на благо народу і кожної людини. При цьому важливо не протиставляти форми безпосередньої і представницької демократії, які тісно між собою взаємопов'язані і доповнюють одна одну.

§ 2. Поняття і види референдумів

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1).

Термін «референдум» у перекладі з латині означає «те, що має бути повідомлене». На відміну від виборів референдум не є універсальним інститутом. У деяких країнах розвинутої демократії він ніколи не застосовувався (Нідерланди) або застосовувався в одиничних випадках (Велика Британія, Бельгія). Нерідко цей інститут використовувався для політичного маніпулювання.

Референдум — це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення.

У законодавстві і філософській доктрині права термін «референдум» тлумачиться по-різному. В нормативних актах застосовуються терміни «референдум» (Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Італія, Іспанія, Словаччина) і «плебісцит» (Чилі, Еквадор, Коста-Ріка).

Перший у світі референдум було проведено 1439 р. у швейцарському кантоні Берн з проблем фінансового становища цього кантону.

В Україні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156). У конституціях інших країн виділення спеціальних глав або розділів трапляються рідко (глава 2 Конституції Республіки Білорусь, розд. 2 Конституції Словаччини). Детальна регламентація --це предмет законодавчого регулювання. В Україні діє Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.

Референдуми можна класифікувати за різними ознаками: територія проведення; юридична сила рішень, прийнятих на референдумі; підстави проведення; спосіб проведення; предмет референдуму; час проведення; за суб'єктами, що ініціювали проведення референдуму.

Так, за територією проведення відповідно до ст. 1 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдуми в Україні поділяють на: а) всеукраїнський; б) референдум Автономної Республіки Крим; в) місцеві референдуми.

За правовою силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні та консультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов'язковими для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидом імперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сутність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуває чинності та найвищої юридичної сили за результатами референдуму. Прикладом такого референдуму є конституційний референдум, який може проводитися відповідно до ст. 156 Конституції України.

Згідно із законом консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Результати дорадчого опитування (консультативного референдуму) розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючу силу. У демократичній державі влада, як правило, при прийнятті рішень ураховує результати консультативних референдумів. Водночас В. Ф. Погорілко і В. Л. Федоренко правильно зазначають, що ототожнення консультативної форми всеукраїнського референдуму з опитуванням громадської думки є невдалим, оскільки опитування громадської думки є соціологічним, а не правовим явищем. Тому поширення на дорадчі опитування процесуальних вимог є недоцільним. Вразливою ознакою консультативних референдумів є необов'язковість їхніх рішень та невизначеність питань, що на них виносяться і довільно тлумачаться ініціаторами проведення таких референдумів, так само як і їхні результати.