Адміністративний договір та особливості його застосування

   Договір – це угода двох і більше сторін про встановлення, зміну або припинення відповідних прав і обов’язків. Правовий аналіз визначень категорії «адміністративний договір» свідчить про відсутність єдиної позиції щодо її змісту. Проте можна виділити певні базові риси, ті, стосовно яких у наковців не виникає колізій тлумачення. Безсумнівно, адміністративний договір займає особливе місце у сфері правового регулювання. Це зумовлено насамперед предметом цього договору, оскільки він покликаний створювати адміністративно-правові відносини і обов’язки, а також змінювати і припиняти їх. Традиційно у юридичній науці та практиці панувала думка про те, що сфера застосування договору є обмеженою. Це стосувалось насамперед  публічно-правової сфери. Проте, як показує практика, поряд з «вертикальними адміністративно-правовими відносинами» існує великий масив адміністративно-правових відносин, які за своїм змістом не можуть однозначно вважатись вертикальними. Адже публічно-правові відносини характеризуються не лише одностороннім впливом одного суб’єкта на іншого,  нерідко їм притаманна і така риса, як «взаємне право вимоги». Адміністративний договір покликаний закріплювати і гарантувати це право. Але не менш важливою його функцією є заповнення прогалин у праві, доповнення і конкретизація чинного законодавства. До особливостей адміністративного договору належить і те, що однією із сторін виступає орган державної влади. Проте ми не можемо говорити, що це є визначальною рисою, оскільки угода, в якій одна чи декілька сторін є суб’єктами публічно-правових адміністративних дій може мати і приватно-правовий характер (наприклад, договір між двома громадами стосовно купівлі будматеріалів). Крім того, на відміну від індивідуальних договорів, зміст яких є комерційною таємницею, для нормативного договору характерне його офіційне оприлюднення. 
  У пункті 7 статті 3 Адміністративного процесуального кодексу України зазначено: “Адміністративний договір – дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права і обов‘язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб‘єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди”.  Частина п’ята статті 35 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” передбачає, що «для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації». Ці норми можна вважати першими кроками на шляху впровадження інституту адміністративного договору в Україні. Проте важливим є питання як забезпечити практичну реалізацію цих норм. Зрозуміло, що потрібно розробити чіткий механізм застосування адміністративного договору. Але виникає проблема, яка пов’язана з тим, що явище адмістративного договору є новим і ще недостатньо осмисленим для наших політиків і державних діячів. Адже той підхід до розуміння публічно-правових відносин, за яким застосування адміністративного договору є об’єктивно-зумовленим, докорінно відрізняється від теоретичної презумпції, яка існувала у радянській та досі існує у пострадянській адміністративно-правовій науці. Відповідно до даної презумпції, наявність будь-яких ознак рівності сторін адміністративно-правових відносин за своєю суттю є нетиповою для класичного методу регулювання адміністративного права, яким за усталеною традицією вважається імперативний метод правового регулювання, або метод владних приписів. Це спричинює сумніви щодо доцільності впровадження в життя українського суспільства адміністративного договору. Такі сумніви нерідко висловлювались нашими політиками. Проте очевидним залишається і той факт, що горизонтальні управлінські відносини, які виникають у тих випадках, коли суб’єкти управління через якісь окремі сторони своєї діяльності виявляються юридично рівними, дедалі поширюються. Виникає потреба цілеспрямованої координації їх діяльності, яка може бути ефективно здійснена лише за допомогою адміністративного договору.

   Якщо говорити про шляхи застосування адміністративного договору, то доцільно розглянути їх на практичних прикладах. В Україні має місце формування адміністративно-правових відносин щодо забезпечення соціального життя. На підтвердження цього 19 червня 2003 року був прийнятий Закон України “Про соціальні послуги”, в частині другій статті 7 якого записано, що суб’єкти, які надають соціальні послуги, на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства, установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів. Тобто має місце делегування певних повноважень іншим особам в інтересах третіх осіб.

   У багатьох містах України  робляться спроби запобігти випадкам, коли до старих і самотніх  пенсіонерів приходять “доброзичливці”  і в обмін за житлову площу  обіцяють піклуватися про них  до кінця життя, причому часом  така “турбота” має трагічні  наслідки. Щоб уберегти цю категорію людей від шахраїв, частиною четвертою статті 13 зазначеного Закону передбачено, що: “Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що уклали договір щодо залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг з недержавними суб'єктами, які перемогли у конкурсі, здійснюють контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та якістю надання послуг”.

   Крім того, суб’єктам, що будуть  надавати соціальні послуги, необхідно  укладати відповідний договір з особами, які  перебувають  у  складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, згідно з яким суб’єкт надання допомоги братиме на себе визначені зобов'язання. Наприклад, його працівники щоденно зобов'язані відвідувати пенсіонера, купувати йому продукти, готувати їжу, вносити квартплату й оплачувати комунальні послуги, а у випадку його смерті зобов'язуються нести усі витрати, пов’язані з похованням.  
    Установи соціального обслуговування, які надаватимуть свої послуги, зобов'язані укладати з громадянами літнього віку та інвалідами, прийнятими на платне обслуговування, або з їхніми законними представниками договори, що визначають види та обсяг наданих послуг, терміни їх надання, а також порядок і розмір оплати цих послуг. Статтею 19 зазначеного Закону також передбачено порядок оскарження в суді рішення про відмову в наданні, зменшенні обсягу або припиненні надання соціальних послуг. 
   Для забезпечення ефективності реалізації митними органами своїх повноважень державно-владного характеру Держмитслужба України укладає адміністративні договори, які за характером є договорами про співпрацю з різними консультативно-дорадчими органами, що діють при органах виконавчої влади. Так, у жовтні 2005 р. між Держмитслужбою України та Радою з питань ЗЕД при Кабінеті Міністрів України укладено Меморандум про співпрацю. У Меморандумі закріплювалися домовленості між сторонами про: сприяння вдосконаленню вітчизняної нормативно-правової бази; здійснення між сторонами обміну неохідною інформацією; створення спільних робочих груп для проведення консультацій та пропозицій щодо певних питань тощо. На виконання положень даного Меморандуму держмитслужба Украйни шляхом укладання протоколів про співпрацю встановила договірні відносини також з недержавними  інституціями – галузевими асоціаціями. Відповідно до укладених угод суб’єкти ЗЕД взяли на себе зобов’язання гарантувати сплату встановлених законодавством податків і зборів у повному обсязі й у грошовій формі, заявляти митну вартість товарів при імпорті. Натомість, вони отримали право на лібералізацію митних процедур.

   Поширеним у діяльності митних  органів є також укладання  такого різновиду адміністратиних  договорів, який у науковій літературі отримав назву функціонально-управлінського договору. Такі договори за участю митних органів укладаються для координації їх діяльності з іншими органами державної влади при розв’язанні спільних завдань. У таких актах, як правило, визначаються мета, основні напрями, форми та порядок взаємодії, повноваження сторін.

   Як бачимо, шляхи застосування адміністративного договору, можуть різнитись між собою, але у будь-якому разі вони не повинні суперечити загальним принципам права і принципам, притаманним адміністративному праву зокрема. Наша правова традиція і «правовий менталітет» заважають нам повною мірою усвідомити необхідність впровадження адміністративного договору. Проте майже ні в кого на сьогодні не виникає сумнівів щодо перспективності застосування договірних відносин у діяльності органів державної влади. Більше того, окремі науковці вважають, що удосконалення механізму застосування державно-управлінської діяльності в умовах адміністративної реформи міцно пов’язано з розвитком такої форми, як адміністративні договори, що робить проблему їх дослідження однією з найбільш актуальних для сучасного українського права. 

Есе на тему:

Адміністративний  договір та особливості  його застосування 
 
 
 

підготувала: студентка ФПвН-2 
 
 
 
 
 

київ-2007