Судебно-бухгалтерская экспертиза

1. Основні етапи (стадії) проведення ревізії, їх характеристика.

 

     Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, дотриманням законодавства  з фінансових питань, достовірністю  обліку і звітності, спосіб документального розкриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

     Ревізійний  процес є рядом послідовних етапів (стадій) перевірки. Він включає в  себе підготовку до ревізії і складання її програми, організацію інвентаризації цінностей коштів на підприємстві, обстеження об’єктів ревізії і документальну перевірку операцій та облікових даних (рис. 1) 

     

 

     Рис. 1. Послідовність контрольно-ревізійного  процесу при проведенні ревізії підприємства

     Підготовка  починається з моменту затвердження плану і багато в чому визначає успіх майбутньої ревізії. У період підготовки доцільно систематизувати  інструкційні матеріали у довідниках або щоденниках ревізорів, щоб не випустити з уваги важливі питання, які стосуються ревізії. Дуже важливо забезпечити попереднє вивчення даних бухгалтерської (фінансової) звітності, яка може бути використана при підготовці до ревізії. Необхідно також використовувати дані аналізу підприємств, ознайомитися з службовим листуванням, вказівками та розпорядженнями відповідних органів.

     Підготовка  до проведення комплексних ревізій  має свої особливості. У цих випадках підготовчу роботу ведуть не тільки ревізори, а й інші спеціалісти, які будуть брати участь при проведенні цієї ревізії.

     Керівництво проведенням комплексної ревізії  покладається на одного з ревізорів (керівника бригади). З метою глибокого  і всебічного дослідження матеріалів і документів, які стосуються діяльності підприємства, що підлягатиме ревізії, необхідно давати ревізорам можливість та час для підготовки до майбутньої ревізії та вивчення змісту попереднього акта ревізії фінансово-господарської діяльності і матеріалів інших перевірок.

     Керівник  контрольно-ревізійного підрозділу органу управління, що назначив ревізію та затвердив ревізійну бригаду і її керівника, складає за їх участю програму ревізії. До програми включаються об’єкти ревізії (контролю) відповідно до структури акта комплексної ревізії, а також їх значимість у галузевій спрямованості підприємства. Так, для виробничого підприємства основними об’єктами ревізії є: виробництво і реалізація продукції, грошові кошти, касові і банківські операції, товарно-матеріальні цінності, їх раціональне використання і зберігання тощо. Ці ж об’єкти контролю висвітлюються у вигляді окремих розділах акта комплексної ревізії. Крім того, наведені об’єкти контролю вимагають різноманітної професійної компетентності членів ревізійної бригади. Наприклад, комплексна ревізія касових і банківських операцій повинна проводитися з обов’язковою участю економіста-фінансиста; використання і оновлення основних засобів перевіряють у процесі ревізії з участю інженера-технолога.

     Для того, щоб програма комплексної ревізії  була економічно обґрунтована і виконана в повному обсязі, у строк, призначений наказом про призначення ревізії, керівник ревізійної бригади складає план-графік проведення комплексної ревізії діяльності підприємства, який узгоджується з керівником відповідного підрозділу контрольно-ревізійної служби. Об’єкти контролю за цим планом-графіком повинні бути розподілені між членами ревізійної бригади відповідно до їх професіональних знань, обсягу роботи і граничних строків її виконання, виходячи із встановленого часу для проведення комплексної ревізії. Дослідження об’єктів контролю може здійснюватися послідовно у порядку, що вказаний у програмі ревізії, паралельно і змішано. Так, у прикладі, наведеному вище, виходячи із необхідності раптової перевірки збереження грошових коштів, ревізію каси передбачено здійснити негайно з прибуттям ревізійної бригади на підприємство.

     Для забезпечення належної підготовки і  систематичного вивчення необхідних матеріалів, що стосуються ревізії, дуже важливо, щоб  начальники відповідних відділів контрольно-ревізійної служби вчасно ознайомлювали ревізорів з усіма новими законодавчими актами, які стосуються роботи ревізуючих. Особливо змістовно ревізори повинні знайомитись з актами попередніх ревізій, з’ясовувати, як виконані пропозиції за їх результатами.

     Після підготовки до ревізії і складання плану необхідно розробити програму ревізійних дій, яка має враховувати весь обсяг ревізії і брати до уваги конкретні особливості та умови роботи.

     Щоб не допустити вуалювання недостач і  приховування їх під час ревізії, необхідно правильно організувати інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей і здійснювати за їх проведенням належний контроль. Важливе значення під час ревізії має також інвентаризація розрахунків із дебіторами, кредиторами, постачальниками та покупцями. Для цього дуже важливо провести звірку розрахунків з тим, щоб вона відповідала або перекривала період проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей.

     Важливе значення під час організації  процедур контролю має попереднє  ознайомлення зі структурою ревізованого підприємства, функціями його відділів, станом роботи та організацією обліку на підприємстві.

     З метою раціонального витрачання робочого часу, відведеного для проведення ревізії, ревізор повинен після  прибуття на підприємство скласти робочий план і контролювати його основні розділи, що сприяє забезпеченню правильного орієнтиру під час проведення ревізії.

     Після організації інвентаризацій та здійснення інших першочергових контрольних  процедур починається перевірка  фінансово-господарської діяльності за документами і бухгалтерськими даними. Перевіряють реальність і законність операцій, дотримання фінансової та кошторисної дисципліни, а також організацію бухгалтерського обліку і документообороту.

     Ревізію необхідно організовувати так, щоб  менше відволікати працівників  підприємства від основної роботи, не обтяжувати їх підготовкою різних матеріалів, вибірок та довідок. Завдання ревізора полягає не тільки в тому, щоб розкрити окремі порушення, а й в тому, щоб глибоко вивчити стан господарської діяльності, встановити причини недоліків. 

      

2. Нормативно-правове регулювання  судово-бухгалтерської експертизи  в Україні.

 

     Важливим  джерелом інформації для правильної оцінки поданих даних під час  проведення судово-бухгалтерської експертизи є нормативно-правові акти України: Конституція і закони України, кодекси України; акти Верховної Ради України нормативного характеру; укази і розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; накази, положення, інструкції, правила та інші нормативні акти міністерств, відомств, інших центральних органів державної виконавчої влади, господарського управління та контролю після їх державної реєстрації, здійсненої Міністерством юстиції України; нормативно-правові акти відділів, управлінь, інших служб місцевих органів державної виконавчої влади, господарського управління та контролю, зареєстрованих управліннями юстиції обласних державних адміністрацій; постанови Правління Національного банку України; рішення і висновки Конституційного Суду України.

     Експерт-бухгалтер  може досліджувати лише ті документи, які є в справі і надані йому слідчим або судом.

     Якщо  в основу дослідження покладена  лише ксерокопія доку-мента, то експерт  має зазначити це у своєму висновку.

     Документ, наданий на дослідження експерту, має бути переві-рений ним як з  формального боку, так і за суттю відображених у ньому операцій. Згідно з Положенням про документальне забез-печення записів у бухгалтерському обліку (затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88), для того щоб документ мав юридичну силу і доказовість, він має містити всі передбачені обов’язкові реквізити.

     У цих документах визначаються ті установи, на які покладається обов’язок проведення судово-бухгалтерської експертизи; установлюються порядок призначення та проведення експертизи, права, обов’язки та відповідальність учасників даного процесу, документи, якими оформляється процес проведення експертизи, проблеми та задачі, які вона вирішує; з’ясовуються питання фінансового та інформаційного забезпечення процесу проведення експертизи та ін.

     Організаційно-фінансове забезпечення судово-бухгалтерської експертизи в Україні визначається Законом України «Про судову експертизу». 
Здійснення науково-дослідними установами судових експертиз, наукових розробок з питань організації та проведення судових експертиз фінансується з державного бюджету. Виконання судових експертиз іншими спеціалізованими установами та відомчими службами фінансується за рахунок коштів, що виділяються їм на цю мету з державного та місцевих бюджетів, а науково-дослідними установами — за рахунок замовника.

     Інші  роботи зазначені установи та служби проводять на госпрозрахункових  засадах.

     Перелік державних платних послуг, які  надаються науково-дослідними інститутами  судових експертиз Міністерства юстиції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1999 за № 1432. Ці послуги надаються інститутами судових експертиз юридичним та фізичним особам на договірних засадах за плату в обсязі витрат, пов’язаних з їх виконанням.

     До  таких платних послуг належать:

     1. Проведення судових експертиз,  а саме: криміналістичних, біологічних, автотехнічних, економічних, бухгалтерських, товарознавчих, будівельно-технічних та інших у цивільних, господарських та адміністративних справах на підставі та в порядку, встановленому законодавством.

     2. Навчально-методична робота із замовниками та виконавцями науково-експертних досліджень.

     3. Розробка рекомендацій для органів  дізнання, досудового слідства та  судів, спрямованих на профілактику  правопорушень.

     4. Підготовка та видання наукових  робіт, впровадження наукових розробок в експертну практику.

     5. З’ясування обставин, які сприяли  або могли сприяти скоєнню  злочинів, та розробка рекомендацій  з їх усунення.

     6. Консультаційні та експертні  послуги у разі виклику в  органи дізнання та суду.

     7. Надання науково-технічних послуг організаціям та громадянам відповідно до законодавства та статусу установ.

     8. Проведення науково-практичних семінарів  та нарад, конференцій, симпозіумів  з питань теорії та практики  судової експертизи та криміналістики, обміну передовим досвідом експертної роботи.

     9. Проведення експертної підготовки  з наступним присвоєнням у  порядку, визначеному Законом  України «Про судову експертизу»,  кваліфікації судового експерта.

     10. Проведення навчання експертів  з метою вивчення нових методів  та методик експертних досліджень, а також змін у законодавстві з питань судових експертиз.

     11. Проведення наукових та науково-технічних  експертиз у галузі судової  експертизи.

     12. Послуги, спрямовані на розв’язання  питань, які не належать до  судочинства, коли для цього  використовуються засоби та методи судової експертизи (висновки фахівців).

     13. Копіювальні та брошурувальні  роботи.

     Згідно  зі ст. 18 Закону України «Про судову експертизу» на працівників державних  спеціалізованих установ судових  експертиз поширюються особливості  матеріального та соціально-побутового забезпечення, передбачені Законом України «Про державну службу».

     Розпочинаючи  експертне дослідження операцій  з товарно-матеріальними цінностями, експерт-бухгалтер повинен, на сам  перед, підібрати необхідні законодавчі, нормативно-правові, інструктивні та довідкові інформаційні джерела, що стосуються даного питання:

• Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. № 996-XIV;
• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”;
• План розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом МФУ від 30.11.1999 року  № 291;
• Інструкція про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженому наказом МФУ ві30.11.1999 року № 291:
• Інструкцію з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарио-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу, затверджену  наказом МФУ від 30.10.1998 року № 90;
• Інструкцію з бухгалтерського обліку податку на додану вартість затверджену наказом МФУ від 01.07.1997 року № 141;
• Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестач, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений постановою КМУ від 22.01.1996 року № 116;
• Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих  та використаних довіреностей на одержання матеріальних цінностей,  затверджену наказом МФУ від 16.05.1996 року № 99.