Історія бухгалтерського обліку

В історії розвитку бухгалтерського  обліку вчені виділяють три парадигми

обліку: уніграфічну (просту), камеральну, диграфічну (подвійну). Терміни

„уніграфічна” і „диграфічна” вперше в теорії обліку були запроваджені

французьким ученим Е.П. Леоте [48].

Першою парадигмою обліку вчені називають уніграфічну (просту). У

цій парадигмі використовувався тільки натуральний вимірник, гроші

трактувались як окремий його випадок. Проста бухгалтерія включала всі

майнові й особові рахунки, які  велися за принципом дебет-кредит, але в

обліку були відсутні рахунок власника й результативні рахунки. Як така

система обліку була відсутня. Виведення  фінансових результатів в облікових

записах без інвентаризації було неможливим. Проста бухгалтерія була

панівною в Європі до XII-XIII ст.

Камеральна парадигма – концепція обліку, що включає сукупність

облікових прийомів, за допомогою  яких здійснювався облік грошових коштів

у касі. Камеральна бухгалтерія велась в тих господарствах, де фіксувалися

тільки зміна кошторису й  каси. В історії обліку виділяють стару й нову

камеральну бухгалтерію. Стара  камеральна бухгалтерія існувала з XII ст. до

середини XVIII ст. Її основною метою  були облік доходів і видатків

грошових коштів, як правило, каси. Нова камеральна бухгалтерія була

вперше описана в праці М. Пуєхберга (1762). Її основна ідея полягала в

бюджеті доходів і видатків. Кожний вид доходів і видатків являв  собою

відповідну статтю, і бухгалтер  повинен був контролювати виконання

бюджету. Прихильниками камеральної  бухгалтерії були Й. Шротт,

Гюффель, Ф. Гюглі. Отже, камеральний облік проіснував паралельно з

уніграфічним і диграфічним  і також використовується сьогодні.

Диграфічна (подвійна) парадигма – концепція обліку, у якій основним

технічним прийомом є  прийом подвійного запису, відповідно до якого

кожний факт господарського життя відображається двічі –  один раз за

дебетом одного рахунку, другий раз - за кредитом іншого. Характерною

особливістю цієї парадигми  є використання єдиного грошового  вимірника.

На формування диграфічної (подвійної) парадигми вплинуло економічне

зростання в XIII–XV ст. Крім того, появу  подвійної бухгалтерії також

пов’язують із введенням у номенклатуру рахунків простої бухгалтерії

рахунку власних коштів. Введення в систему рахунків рахунку „Капітал”

разом із результативними рахунками дозволило скласти умови для виявлення

прибутків і збитків. На відміну  від простої бухгалтерії тут  починають

використовувавати єдиний грошовий вимірник. Крім того, виникненню

подвійної бухгалтерії сприяла  технічна необхідність бухгалтеру

контролювати рознесення за рахунками Головної книги. Більшість

дослідників вважає, що подвійна бухгалтерія  зароджується в Італії в XIII ст.

(період зрілості феодального  господарства епохи Середньовіччя). Але

вперше теоретично подвійна бухгалтерія  була описана в роботі італійського

вченого Луки Пачолі в 1494 р. Отже, починаючи  з XV ст. відбувається

зародження, а потім стрімке  розповсюдження подвійної бухгалтерії  в різних

країнах світу, з’являються перші  літературні твори з бухгалтерського  обліку.

З появою подвійної бухгалтерії облік перетворюється в інструмент

управління підприємством.

У 1458 році в Неаполі Венедиктом Котрулі була написана книга „Про

торгівлю  і досконалого купця”.