Світовий досвід розвитку малого підприємства

Отже, мале підприємництво є невід’ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й навіть існувати. Саме в секторі малого підприємництва утворюється і функціонує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.

 

 

2. ОСОБЛИВОСТІ ВСТАНОВЛЕННЯ СЕКТОРУ МАЛОГО ПІДПРИЄМСТВА У АЗІЇ

 

2.1.ЙОРДАНІЯ

 

Вісімдесяті роки двадцятого сторіччя цієї країни характеризуються місцевими економістами як період депресії. В той же час зростаючі негативні тенденції в світовій економіці відповідно позначилися й на економіці Йорданії. Наприклад, після змін економічної політики у сусідніх нафтодобувних країнах майже в 10 разів зменшилися обсяги зовнішньої економічної допомоги. Водночас знизилися ціни на товари традиційного йорданського експорту - фосфат, поташ та інші, а також впав попит на йорданську робочу силу за кордоном. Внаслідок чого щорічні доходи громадян знизилися в середньому на 8%. В останнє десятиріччя в економіці Йорданії також загострилися кризові явища, які були обумовлені причинами історичного, політичного та економічного характеру.

Україна на відміну від  Йорданії до початку перебудови належала до високорозвинених держав з високим  рівнем продуктивних сил. Але з початку дев’яностих років вона, у зв’язку з розвитком ринкових відносин, набула статусу країни з перехідною економікою. Для неї також, як і для Йорданії, став необхідним пошук ефективних шляхів виходу з економічної кризи, а також з’явилася потреба у методологічному обґрунтуванні цього пошуку.

Згідно з сучасними  науковими уявленнями, підприємництво відноситься до особливої новаторської економічної діяльності – комбінуванню виробничих факторів, тобто мова йде про створення, зміни та розвиток організаційних форм та структур з метою відкриття або зростання виробництва тих або інших товарів та послуг. Подібні зміни можуть мати безліч форм – створення нового підприємства або ж реорганізація існуючого, встановлення нових, модифікація або ліквідація існуючих зв’язків і т. ін. Головне полягає у створенні умов як для кількісного зростання суб’єктів підприємницької діяльності, так і для забезпечення ефективної взаємодії між ними за допомогою конкуренції.

Життя та практика розвитку світової економіки довели справедливість тези про те, що мале підприємництво відіграє важливу роль в економічній та соціальній системах розвинутих країн лише за умов всілякої підтримки з боку держави та суспільства. Більшість розвинених капіталістичних країн мають розроблені спеціальні програми розвитку та підтримки малого бізнесу як на державному, так і на регіональному рівнях. Причому мають місце як державні, так і недержавні форми підтримки малого підприємництва.

В спадщину від чотирьохсотрічного іноземного колоніального панування незалежна Йорданія отримала слаборозвинену економіку, яка виявилась неспроможною забезпечити пристойний рівень життя швидко зростаючому населенню країни. Його Величність Король Йорданії Хусейн Бен Талал та уряд країни багато зробили для підтримки миру на Близькому Сході, однак військові та політичні конфлікти в сусідніх країнах знизили і без того невеликий приплив ресурсів до країни. Визначилося своєрідне хибне коло злиденності. Країна на протязі майже п’ятдесяти років залишалася бідною, оскільки з самого початку не мала достатньо матеріальних ресурсів для свого розвитку. З економічних ресурсів Йорданія має в достатній кількості лише людські ресурси, потенціал яких може бути задіяний та реалізований в сфері розвитку малого бізнесу, бо можливості підвищення рівня господарювання за рахунок зовнішньої допомоги та іноземних інвестицій є занадто проблематичними. У цьому зв’язку особливу актуальність мають питання добору та реалізації внутрішніх джерел економічного росту, перед усім за рахунок розвитку малої економіки, як провідного конкурентного сектору перехідної та ринкової економіки.

В Йорданії у 1988-1996 роках  йшло переважне зростання кількості  малих підприємств у загальній  кількості підприємств, збільшилася  їх питома вага в створенні валового внутрішнього продукту (ВВП). В той же час, у 1996 р. в Йорданії було лише 5 великих підприємств, а решта – малі .

Треба також брати  до уваги, що фактично сьогодні в Йорданії малий бізнес є специфічним сектором економіки та має безліч суттєвих відзнак від інших суб’єктів підприємницької діяльності. По-перше, метою створення малого підприємства є забезпечення його засновників та найманих працівників достатніми для існування грошовими коштами, а не довготермінова експансія на ринок або ж отримання надприбутків. По-друге, це динаміка розвитку підприємства, яке починає свою діяльність, розраховуючи тільки на свої сили та використання всіх можливих ресурсів, але в подальшому може досить швидко вирости та перейти в іншу категорію суб'єктів ринкової економіки. Цей процес відбувається у малих підприємствах набагато швидше, ніж у великих. По-третє, це великий ризик при веденні справи власниками малих підприємств, який обумовлений як їх невеликими розмірами, так і відсутністю необхідних фінансових ресурсів. Під впливом цього чинника малі підприємства мають велику мобільність.

Розвиток малого підприємництва в умовах перехідної економіки залежить від багатьох чинників, серед яких необхідно виділити регіональні  організаційно-економічні умови, до яких слід віднести: економічний потенціал регіону, наявність ресурсів, господарську структуру, рівень та стан підготовки кадрів, відношення місцевих органів виконавчої влади та населення до підприємництва, стан розвитку ринкової інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення регіону і т. ін.

Ці та інші чинники  мають бути враховані при розробці та впровадженні системи регіонального  управління, формуванні ефективної територіальної політики розвитку малого підприємництва, які будуть сприяти створенню  підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.

 

 

 

 

 

2.2.ПІВДЕННА  КОРЕЯ

 

Протягом трьох останніх десятиріч людство мало можливість спостерігати за деякими країнами, що розвиваються, що демонстрували  світу "економічні чудеса". Звичайно ж, мова йде про молоді найбільш розвинені держави, які в 60-70 рр. виділилися і відособилися в окрему групу, що отримала назву "Нові індустріальні країни"(New industrializing countries). Ця група постійно поповнюється, і в цей час в неї входять біля півтори десятків країн і територій. Міцне місце серед них займає Південна Корея. Про швидке економічне зростання Республіки Корея говорилося немало. Цю "історію успіху" зв’язують з високими темпами зростання ВВП, які становили 8,6% в період з 1962-1988рр і перетворенням країни з традиційно сільськогосподарської у цілком індустріальну, серед досягнень якої рівень ВВП на душу населення більше за 5000$ і 13 місце в списку ведучих торгових держав світу.

Одним з чинників, що пояснюють  стрімке зростання економіки Південної Кореї, з’явилося сильне і ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні перетворення на користь економічного розвитку. Уряд ухвалював нові закони і ретельно переглядав вже існуючі, а також приймалася безліч заходів політичного характеру з метою збільшення накопичень, розширення експорту, сприяння вкладенню як національного, так і іноземного приватного капіталу, залучення інвестицій і технологій через рубіж. Уряд зробив максимум можливого для створення соціальної інфраструктури: дороги, греблі, порти, залізниці і школи. До уряду часто зверталися з проханнями взяти на себе ризик, пов’язаний з інвестиційною діяльністю приватних підприємців, надаючи гарантії по зовнішніх позиках, що використовуються для покриття витрат на крупно масштабні проекти. Очевидно, що в сучасних умовах високорозвинений розподіл у праці в основі будь-яких регулюючих заходів лежить грошовий обіг. У Кореї досягненню фінансово-грошової збалансованості приділялася першочергова увага. Навіть в роки значних господарських труднощів грошовий обіг, інфляція, дефіцитність державного бюджету не вийшли з-під контролю держави. Центральну роль в цьому грала державна монополія в кредитно-фінансовій системі.

Інший важливий напрям державного регулювання Південної Кореї  пролягає у валютній сфері. Концентрація фінансових і валютних ресурсів в руках держави впливала на формування основних пропорцій суспільного виробництва. При цьому основна ставка робилася на всіляке заохочення експорту. Держава використала субсидування національних експортерів, яким надавалися банківські пільги. За найскромнішими оцінками тільки в 70-ті роки вони щорічно поглинали не менше за 1/10 ВВП.

Державні кредити такого роду складали:

15% від ВВП –1962-1966рр.

39% від ВВП – 1932-1936рр.

46% від ВВП – 1977-1981рр.

При цьому треба зазначити, що кредити концентрувалися в потенційно найбільш ефективних сферах економіки. Також здійснювався контроль за ефективністю застосування кредитів. Висока активність державного регулювання з великою виразністю виявляється в формуванні галузевих пропорцій. Починаючи з 70-х років спеціальними законами виділялися 7 галузей першочергової уваги:

— машинобудування;

— електроніка;

— текстильна промисловість;

— чорна металургія;

— кольорова металургія;

— нафтохімія;

— кораблебудування.

Цим галузям надавалася явна перевага в постачанні ресурсами, вони користувалися переважними податками і іншими пільгами. Одночасно держава жорстко регулювала конкуренцію в пріоритетних галузях, примушуючи до об’єднання або до відходу з даного ринку приватні компанії.

Не менш жорстко держава  в Південній Кореї контролює  іноземний капітал. Важливо зазначити, що прямі іноземні капіталовкладення  с 1967-1986рр. складають менше за 2% від сукупних валових інвестицій. Південна Корея прагне залучити не всі іноземні інвестиції, а тільки ті, які вписуються в загальну стратегію її розвитку. Тому не менше за 2/3 іноземних капіталовкладень концентруються в таких пріоритетних галузях, як хімія, машинобудування і електроніка. Таким чином ми маємо " трьохсторонній альянс": держава - місцевий капітал - іноземний капітал. Але при безперечному дотриманні інтересів всіх трьох сторін, держава є єдиним повністю самостійним учасником, рішення якого обов’язкові для всіх інших. Також заслугою держави є централізоване планування з використанням середньо і довгострокових планів і цільових програм, з встановленням  конкретних виробничих завдань і термінів їх виконання, зі суворою системою контролю господарської діяльності і безжалісним економічним знищенням невдах. По суті економіка Південної Кореї представляє найбільш гармонійне поєднання планового і ринкового способів ведення господарств. Якщо дуже коротко говорити, то саме формування і уміле використання такого механізму і дозволило Південній Кореї у відносно стислі терміни подолати бар’єр слаборозвиненості і зайняти гідне місце в світовій економіці.

Нарівні із залученням іноземних  інвестицій, починаючи з 80-х років  економічна політика Південної Кореї  була направлена на залучення через  рубіж сучасних технологій. Хоч в  силу різних причин, об’єми запозичень в області технологій були не такими значними, як в сферах позикових коштів і прямих капіталовкладень. Для широкого впровадження сучасних технологічних процесів необхідно було придбати відповідну техніку. Крім вказаного, Південна Корея була вимушена придбати і машини, що безпосередньо використовувались у виробничих процесах.

У квітні 1979 року корейська  влада внесла чергові поправки в  правила залучення іноземної  технології і здійснили таким  чином другу фазу лібералізації. Нові правила забороняли купівлю іноземних технологій.

У 1978 р. в Кореї було зареєстровано усього лише біля 15 фірм, які використали зарубіжні торгові  марки. Цілком можливо, що правила, які стосуються іноземних фабричних знаків, неухильно проводилися б в життя, якби не дві обставини, пов’язаних зі спортом: чергова азіатська гра 1986 року і Олімпіада 1988 року. Передбачуючи величезний наплив зарубіжних гостей, власті вмить ослабили заборону на використання закордонних фабричних знаків. Як наслідок цього число фірм, що користувалися іноземними торговими марками за період з 1978 по 1983 рік збільшилося в 32,3 рази. Також помітно зросла притока ультрасучасної технології в електронну промисловість і машинобудування. Протягом 1982 року кількість операцій по передачі електронних технологій південнокорейським фірмам перевищило рівень 1981 року на 28,7%. Поступово уряд робив все більшу ставку на залучення самих довершених технологій. Президент наполягав на тому, щоб всі приватні фірми в обов’язковому порядку обмінювалися зарубіжними технологіями, що є в їх розпорядженні. У свою чергу Міністерство торгівлі і промисловості оголосило, що воно буде заохочувати впровадження дрібними і середніми фірмами нових зарубіжних технологій. Система заохочення набрала чинності з 1984 року і насамперед розповсюдилася на фірми, зайняті випуском електронних виробів. Був створений фонд фінансової і технічної допомоги підприємствам, які зважитися розгортати діяльність на престижному, але поки незнаному терні електроніки.

У 1988 році сума фонду становила 400 мільйонів доларів. З 12 серпня 1983 року Міністерство фінансів зобов’язало банки інтенсивно підтримувати приватні фірми, які звернуться за позиками з метою впровадження іноземних технологій. Спеціальні позики підтримки надавалися на п'ятирічний термін, при дворічному пільговому періоді, з розрахунку 10% річних.

3.ЕКОНОМІЧНИЙ  РОЗВИТОК КРАЇН АМЕРИКИ

 

3.1.МЕКСИКА

 

   Мексика – найбільш розвинена країна Латинської Америки. По виробництву ВВП і промислової продукції вона займає друге місце в регіоні, поступаючись за цим показникам лише Бразилії. Так середньорічний приріст ВВП з 1965 по 1970 р. був рівний 6,9 % ; 1970 - 1974- 6,3 % . В період світової економічної кризи 1974 – 1975рр. цей показник знизився, а потім у 1978 - 1980р. піднявся до 8–9 % .

   І хоча ВВП Мексики виріс в останні десять років більш ніж в 1,5 рази, вона все ще помітно відстає за доходами на душу населення від розвинених капіталістичних країн, а серед країн Латинської Америки займає третє місце після Аргентини і Венесуели.