Образ дитини і знедоленого дитинства у творчості Чарльза Діккенса

     Отже, можна зробити висновок, що саме власне  нещасливе дитинство видатного  англійського письменника вплинуло на формування його політичних та літературних поглядів. За допомогою своєї творчості Діккенс зміг не тільки полегшити власні переживання, а й допомогти знедоленим дітям-сиротам, адже після написання його творів ( а особливо «Пригоди Олівера Твіста») влада почала ретельніше відноситися до робітничих будинків, контролювати матеріальні надходження бідним і допомагати нужденним.  

3.2. Використання Чарльзом  Діккенсом образу  дитини

 

     Діти  для Діккенса - совість людства, і, щоб вона була незаплямована, необхідно  боротися за те, щоб у дітей було дитинство, довіряти долі дітей надійним людям. Хотів того письменник, чи ні, але, торкнувшись теми дитинства, він засудив тогочасне йому суспільство. Щирість і чистота дитинства протиставлялися Діккенсом лицемірству, протиприродності і навіть збоченості світу дорослих. «Англійське лицемірство приглушує людські почуття і підкоряє дорослого своїй владі, а діти ще безтурботно, як в раю, піддаються своїм почуттям», - твердив він.

     Дитинство засуджувало, але й потребувало  захисту. Діккенс хотів привернути до нього увагу суспільства. Не заперечуючи  суспільний устрій, він хотів його поліпшити, особливо в тій частині, що торкалася дітей. Письменник говорив : «Коли я писав, я служив своїй країні. Я хотів розібратися в соціальній несправедливості та осягнути й правильно вирішити суспільні питання».

     Водночас, Діккенс писав про дітей, певно, й тому. Що в дитячих образах можна було повніше виразити не лише факти дитинства, а і його почуття, мрії, спогади, тобто те життя, котре, як кажуть, «іде тихцем».

     Про дитинство пишуть люди, які люблять  дітей. Діккенс із їхнього числа. Він сам був батьком десятьох дітей і любив їх «якнайчистіший вияв сутності людини. Бажаючи викликати  почуття симпатії до своїх героїв, він наділяв ї дитячими рисами. Заради маленьких він любив і тих, хто не був дитиною, але впадав у дитинство – божевільних та душевнохворих», - писав С. Цвейг [27, ст. 353].

     Звертатися  до теми  дитинства спонукав Діккенса і сам його художній метод. Діти в  його творах часто стають своєрідним критерієм моральної цінності дорослих, які найповніше розкриваються в  своїй істинній сутності через  власне ставлення до дітей.

     Досить  таки в багатьох його  романах  часто в ролі головної діючої особи  виступає дитина. Халепи, що випали на долю героя в дитячі і юнацькі  роки, становлять зміст найпопулярніших  творів Діккенса. Проникливий знавець  дитячої душі, він наділяє своїх юних героїв дивною спостережливістю, гостротою й свіжістю почуття. Дитина стає жертвою соціальної несправедливості й вступає в конфлікт із навколишнім світом зла, уособленого в узагальнених сатиричних образах жорстокосердих  людей, що не гребують найнижчими засобами для досягнення своїх цілей. Вони вплутують незіпсованого хлопчика в темні інтриги, намагаються здійснити з його допомогою мерзенні задуми, але дитяча безпосередність і простодушна чесність зненацька споруджують перед негідниками  непереборні перешкоди, а остаточний результат подій довершує щасливий випадок.

     В. Г. Бєлінський проникливо побачив, що в  халепах однієї дитини письменник розкриває «дурний суспільний устрій» [2, с. 287]. Отже, особливості власної біографії та художнього методу, любов до дітей і бажання служити своїй країні – ось що вело Діккенса , коли він писав про найменших.

     Отже, тема дитинства у творчості Діккенса розкриває гуманістичний напрямок таланта письменника, затверджує добро  й справедливість, засуджує байдужість суспільства у відношенні до дітей.

3.3. Олівер Твіст як типовий представник знедоленої дитини

 

     «Пригоди  Олівера Твіста» -  перший твір Чарльза  Діккенса, в якому з’являється  герой-дитина. Діккенс уперше звернувся до питання про взаємовідносини особистості й суспільства, особистості й оточуючого її соціального середовища. В «Олівері Твісті» автор прагне до правдивого зображення життя без яких би то не було прикрас. І щодо цього його роман має яскраво виражений полемічний характер. Він спрямований проти потоку надбань буржуазної англійської літератури, у яких життя миру злочинців зображувалася в псевдоромантичному світлі. Діккенс рішуче виступив проти порушення життєвої правди, проти спроб зобразити життя злодіїв, негідників, злочинців, як щось привабливе своєї незвичністю й красою.

     Письменник  уникає розгорнутих портретних характеристик. Опис він найчастіше замінює характерною  деталлю, іноді кількома (жест, манера розмовляти чи рухатися, деталь туалету  тощо). Через подробиці розкривається  особистість героя в цілому.  Цю властивість діккенсівського таланту Стефан Цвейг пояснює його стенографічним минулим. Так, уже на початку роману, в момент знайомства з Олівером, автор неодноразово вказує, що героєві виповнилося дев’ять років, тим самим наголошуючи, що той – ще зовсім дитина. Але ця істина не збігається з уявленням про Твіста представників влади. Для них він не дитя,  а робоча одиниця. Та автор і далі продовжує повторювати, вводячи нові деталі, що герой «був блідою, чахлою дитиною, низькорослим і беззаперечно худим».[№9, ст. 28] Образ стає чіткішим, але індивідуалізації тут ще немає, що заперечує слово «беззаперечно». Олівер – один із багатьох. Діккенсові було важливо це заявити, щоб наголосити типовість долі свого героя. Водночас письменник не обмежується загальною характеристикою хлопчика, поспішає означити в ньому й індивідуальне (знову-таки через одну лише багаторазову повторювану деталь): на всі зміни в своєму житті, аж до зустрічі з Феджином, Олівер реагує лише сльозами. Це не лише віддзеркалення умов його життя, а й вияв характеру героя. Сльози хлопчика дають змогу побачити в ньому стражденну, самотню, ніжну душею дитину, котра на всі удари долі може відповісти лише плачем.

     Доля  Олівера не була винятком в тогочасній   Англії, що засвідчує наявність ферми, де «виховувалися» діти-сироти, «не страждаючи від їжі чи надлишку одягу», [9, с. 6] робітний дім, де поряд з дорослими жили діти, «повільно помираючи від недоїдання». Варто лише згадати Діка – товариша Олівера. Він лише на мить з’являється в романі, але забути його «блідість» та «худеньку ручку»[9, с. 25] просто неможливо. Не залишає байдужим «дивний молодий джентльмен»[9, ст. 54] Спритний Бестія, приблизно одного віку з Олівером, котрий привів хлопця до Феджина. Цей «чоловічок» маленького зросту намагався поводитися як дорослий. І не лише він. У злодійському клубі Феджина за столом сиділо чотири-п’ять хлопчаків із виглядом солідних чоловіків, палили довгі глиняні люльки та пригощалися спиртним. Отже, всі вони біли ровесниками Олівера, але явно хотіли видаватися дорослішими. Уже саме це бажання свідчить, що вони ще діти.

     Олівер  Твіст, Дік, Бестія – діти однієї долі. Всі вони – жертви суспільства, в  котрому їм немає місця. Суспільство  в романі персоніфікується в образах  конкретних людей:на фермі це місіс Манн, у робітному домі – Бампл та рада з восьми чи десяти «товстих джентльменів», далі трунар, Феджин, Сайкс і, звісно, Монкс.

     Підсумовуючи  написане вище, можна впевнено сказати, що Чарльз Діккенс багато уваги приділяв благополуччю, затишку і спокоєві, робив своїх улюблених героїв щасливішими, ніж вони могли бути насправді. Проте він змішував хвилини радості з сумними і жорстокими реаліями життя, змальовуючи сучасний стан суспільства і його відношення до знедолених дітей.

     Олівер  Твіст – яскравий представник сироти із знедоленим дитинством. Художні деталі, використані видатним письменником, дають нам зрозуміти, що Олівер був не єдиною дитиною з подібною долею. За допомогою образу Твіста Діккенс узагальнив всіх нещасливих знедолених малюків, кинутих на призволяще, котрим нізвідки чекати допомоги, котрі стають частиною злочинного світу, аби заробити хоч на якусь їжу.

     Тож, образ Олівера є найтиповішим прикладом уособлення тогочасного  знедоленого дитинства.

 

     ВИСНОВОК 

     Дитинство – одна з найспоконвічніших тем, котрі хвилюють людство. Безліч науковців намагалися дослідити саме цю тему, як от наприклад французький медіавіст та історик Філіпп Аріес, котрий в своїх роботах описав життя дітей в ранньому середньовіччі. На його думку не було значного поділу між дорослими та дітьми. В той час діти одягалися як дорослі та виконували ту саму ж роботу, яку виконували їхні батьки. Батьки доглядали за дітьми і допомагали їм до того віку, поки діти ще не вміли самостійно ходити, але після того, як діти вже могли самостійно «пересуватися» вони вже вважалися «дорослими». Діти були «маленькими дорослими». Не існувало ні просторового ні соціального відмежування між дорослими і дітьми. Важливою була кількість дітей, а не індивідуальні здібності кожного. Оскільки в той час дітям не приділяли особливої уваги, тому й не існувало поняття «дитинство».

       Проте не тільки науковців турбувала ця тема. Безліч письменників та поетів зверталися до неї протягом багатого сторіч, проте кожен по-своєму намагався показати справжнє ставлення дітей сучасного йому суспільства. Дитинство й все , що відноситься до «дитячого» дискурсу в літературі, все частіше викликає інтерес дослідників і громадськості.

     Сформована  за майже сто років традиція вивчення дитячої літератури обумовлена постановкою  провідної наукової проблеми - ідейно-художньої  специфіки цього феномену. Проте специфіка дитячої літератури ще не одержала загальноприйнятого обґрунтування в теорії літератури, хоча й посідає в ній неабияке місце.

     Чарльз  Діккенс – це один з саме тих  письменників, котрі з вражаючою  майстерністю здатні зобразити долі дітей, їх характери, внутрішній світ, глибину та багатогранність їх переживань, їхню доброзичливість, інстинктивну відразу до брехні. В англійській літературі ХІХ століття саме  Чарльз Діккенс один з перших розповів про трагічну долю дитини в буржуазному світі, в духовно-деградованому суспільстві. Так, дитинство засуджувало, але воно й потребувало захисту. Діккенс, як палкий прихильник дітей та цілковитий гуманіст, намагався привернути увагу суспільства. Не заперечуючи суспільний устрій, він прагнув поліпшити йогою, особливо в тій частині, що торкалася дітей.

     Водночас, Діккенс звертався до теми дитинства, певно, й  тому, що саме за допомогою дитячих образів можна було повніше виразити не оише факти дитинства, а й його почуття, мрії та спогади.

     Проте на мою думку, до теми дитинства спонукав Діккенса звертатися і сам його художній метод. Діти в його творах часто стають своєрідним критерієм моральної цінності дорослих, які найповніше розкриваються в своїй істинній сутності через ставлення до них дітей або через власне ставлення до дітей.

     Отже, тема дитинства є невичерпною, бо вона є не просто фізіологічним  критерієм людського періоду життя, а й універсальним літературним методом впливу на будь-які соціально-культурні прошарки та на морально-етичні цінності суспільства.   

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

     1. Арьєс Ф. «Епохи дитинства: соціальна історія сімейного життя». – П., 2001. – 562с.

     2. Белинский В. Г. Полн. собр. соч., т. 13. – М., 1955 – 585с.

     3.  Боровикова Л. Диккенс и детство  // Істина і життя . – 2005. –  № 7-8. – С. 17-21.

     4. Брандис Е. Зарубежная литература в детском и юношеском чтении. – М. , 1980. – 369с.9.

     5. Всесвітня література. / під ред.  Р. Опенько. – видавництво «Педагогічна  преса». – К., 1999. – 69с.

     6. Горький М. Собр. соч. в тридцати томах. – М., 1988. – 359с. – Т. 14(про диккенса)

     7. Гричаник Н. І. Доля дитини-сироти  у творчості Чарльза Діккенса. Автореф. дис. …кандид. філ. наук. – Л., 1996. – 24с.

     8. ДеМаус Ллойд. Нова історія фізіології. – П.,2000. – 355с.

     9. Діккенс Ч. «Приключения Оливера Твиста». – К., 1957. – 476с.

     10.  Діккенс Ч. Собрание сочинений. – М., 1959. – 505с. – Т. 12.

          11.Зарубіжна дитяча література: посібник для бібліотечних факультетів. - / під ред. П. С.  Чернявської. – М., 1974. – 125 с.

     12.  Зарубіжна література для дітей та юнацтва: посібник для інст. культури. В 2  ч.  Ч. 1. – / під ред. Мєщєрякової Н. К., Чернявської І. С. – М.,1989. – 351с.

     13. Івашева В. В. Творчість Діккенса. – М., 1954. – 256с.

     14. Капіца О. Обзор некоторых трудов по детскому фольклору  на английском языке. В кН.: «Детский быт и фольклор». – Л., 1930. – 125с.

     15. «Карл Маркс и Ф. Энгельс об искусстве», Т 1.  – М., 1957. – 569с. (про Диккенса)

          16.  Крайг  Г., Бокум. Д. Психология развития. – 9-е изд. – СПб.: Питер, 2008. – 940с.

         17. Лібман З. Я. Класики зарубіжної літератури.  Чарльз Діккенс. – К., 1982. – 186с.

        18. Література 10 клас. - / під ред.М. В. Теплинського, Ю. І. Султанова. – К., 2001. – 527с.

       19. Маркс К., Ф. Енгельс. Соч., Т. 32. – М., 1957. – 256с. (англ..детск. лит)

       20. Міллер. А. Драма одаренного ребенка и поиск собственного «Я». – изд. Академический Проект. – М, 2006. – 144с.

        21. Нерсесова М. « Холодный Дом» Диккенса. – М., 1971. – 111с.

        22. Тарковський Р.Б. «Старший русский перевод басен Эзопа и переписчики его текста». – Л., 7975. – 385с.

        23. Салліван Г. "Концепции современной психиатрии". – М., 1996. – 485с.

       24. Фрейд А. «Введение в психоанализ для педагогов». – М., 1998. – 318с.