Костянтин Острозький

Дата поступления: 21 Ноября 2011 в 02:19
Автор работы: Пользователь скрыл имя
Тип: курсовая работа
Скачать целиком (43.24 Кб)
Содержимое работы - 1 файл
Скачать файл  Открыть файл 

ОСТРОЗЬКИЙ К.=курсова.doc

  —  166.00 Кб

     З осередку визначних українських  істориків західної діаспори, хто  присвятив К.-В.Острозькому спеціальну працю і видав її ще за життя  в Канаді, був славнозвісний І.І.Огієнко. У своїй роботі автор вперше в узагальненій формі з православних позицій звертається до оцінки постаті К.-В.Острозького. Зазначивши, що рід Острозьких походить від Київського великого князя Володимира Святого, І.І.Огієнко вбачає в ньому найміцнішого оборонця православної віри і православної церкви від литовців і поляків, католиків і уніатів. "Історія роду князів Острозьких, - стверджує автор, - для нас, українців глибоко, повчальна, вона ясно показує, що католицтво і унія були смертоносні для України, і вкінці таки вбили її, як окрему державу". На думку І.І.Огієнка, це сталося до певної міри тому, що князь К.-В.Острозький політикою цікавився мало, якоїсь особливої своєї лінії не мав. Як воєвода київський, він великої ініціативи ніколи не виявляв, мав великий гріх за Люблінську унію, яка вдарила по Україні. Як людина, він мав лагідний характер, до кожного ставився спокійно, з повною повагою, глибоко інтелігентний" [12, c.97].

     Отже, як бачимо, державницькі риси в князя  К.-В.Острозького відсутні. і в той же час, - пише І.І.Огієнко, - всі українські магнати, взяті разом, не зробили стільки для України, скільки зробив сам князь К.-В.Острозький! Він міцно боронив і обороняв Україну в найтяжчий час її життя, коли Папа, католики, єзуїти взялися разом знищити Україну, як окрему націю. Ось у чому вікова заслуга князя К.-В.Острозького. Це він врятував Україну як націю" [12, c.89].

     В І.І.Огієнка, Костянтин-Василь Острозький постає тільки як образ благочестивий  і доброчесний, духовний наставник  і провідник України, опора її патріотичних сил, з яких вийшли П.Могила і Б.Хмельницький - виразники ідей і справ князя Костянтина-Василя.

     Отож, як бачимо, різнолика тенденційність в осмисленні і розумінні історичності постаті Костянтина-Василя Острозького  та його епохи, що відображалася і має місце на шпальтах праць вітчизняних і зарубіжних науковців, ясності в проблему не внесла. Дефіцит поміркованості і зваженості в діалектичному осмисленні долі К.-В.Острозького історичною думкою до певної міри спричинений обмеженістю джерельної бази і традиційними підходами до ролі особи зокрема, і розуміння т.зв. Литовсько-польської доби в минулому України, взагалі. Саме цими причинами обумовлена відсутність у вітчизняній і європейській історіографії спеціальних сучасних наукових досліджень, які були б присвячені проблемам Острозького роду та його ролі в історії України і Європи.

     Зваживши  на вклад цілих поколінь науковців  в їх підходах до визначення ролі князя  К.-В.Острозького в історії, вважаємо, що настав нарешті час тверезими  очима поглянути на нейтрально-європейський  простір і час, багатоманітність  подій і явищ якого була спричинена великою мірою появою на арені такої постаті, як К.В.Острозький - фігури, яку необхідно досліджувати та усвідомлювати на широкій і, основне, принципово новій джерельній базі (в першу чергу, особистій кореспонденції) і розглядати її на європейському багатонаціональному фоні тодішнього життя, твердо дотримуючись при цьому хронологічної канви. За таких умов перед нами постає героїчна, світла і водночас трагічна епоха в історії нашої Вітчизни, яка акумулювала себе в непростій долі, що випала на життя князя К.В.Острозького.

     Практичне значення цієї роботи достатньо широке, її можна використовувати на уроках з історії України, а також на конференціях присвячених персоніфікації історії України.

     Структура роботи. Дана курсова складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

 

      Розділ І. Життя  та творчість В.-К. Острозького 

     Про князя Василя-Костянтина Острозького (1525 – 1608) знаємо небагато. У кращому випадку – що це був багатий магнат. Хтось може згадати, що він заснував Острозьку академію та на його кошти видали Острозьку Біблію.

     Сама  ж діяльність князя (а була вона багатогранною!) належним чином не поцінована. Хоча те, що він зробив, мало велике значення для української історії, спрямувало її у відповідне русло.

     Звернемося  до основних моментів діяльності В.-К.Острозького. Його батько, Костянтин Іванович, був  видатним полководцем. Обіймав високі становища у Великому князівстві Литовському. Йому вдалося, переважно за рахунок великокнязівських пожалувань, які давалися переважно за воєнні звитяги, значно розширити свої володіння. Проте за військовими справами йому не залишалося часу зайнятися господарською діяльністю [3, c.59].

     Походив з родини Острозьких, найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI — початку XVII століття. Серед його предків генеалогічна традиція кінця XVI — початку XVII століття називає Руса і давньоруських  князів — Рюрика, Володимира Святославича, Ярослава Мудрого та Данила Галицького. Батько Констянтина-Василя — Костянтин Іванович Острозький — великий гетьман литовський.

     Молодий Острозький дістав гарну освіту, про  що свідчить його листування та промови  в сенаті. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, Острозький отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.

     З середини 1540-х років в офіційних документах Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — Костянтин [8, c.99].

     Політичну кар'єру Острозький почав в 1550 році, отримавши від великого князя  литовського посаду старости володимирського  і маршалка волинського.

     На  початку 1550-х років Острозький одружується  з Софією Тарновською, дочкою Яна  Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана.

     В 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить Острозького «некоронованим королем Русі», що проводить відносно незалежну політику в руських землях.

     В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року [13, c.73].

     Молоді  роки В.-К.Острозький присвятив збиранню батьківських земель і розширенню свого  домена. Зрештою, на середину 70-их рр. в  його руках опинилися величезні  володіння, які охоплювали значну частину території сучасної України. Йому належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 – на Брацлавщині, 4 – на Галичині, 32 – на території Польщі.

     Коли  в 1572 році вигасла династія Ягеллонів, Острозький в 1573—1574 роках був одним  з можливих кандидатів на польський  престол, чию кандидатуру підтримувала і Туреччина (цьому завадило те, що Острозький вважався «вождем схизматиків»), згодом і на московський після смерті останнього Рюриковича царя Федора Івановича, а 1598 році (Острозький був споріднений з московськими Рюриковичами) [1, c.90].

     В 1574 році Острозький переніс князівську резиденцію з Дубна до Острога, де розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.

     Річний  прибуток князя становив 10 мільйонів  золотих – величезна на той  час сума. І його вважали найбагатшою  людиною не лише тодішньої Речі Посполитої, а й усієї Європи. Статки князя дозволяли виставити військо чисельністю 15-20 тис. чоловік. Не кожен європейський правитель мав таку армію в той час.

     Двір  В.-К.Острозького багато в чому нагадував  інституцію незалежного правителя. У його резиденціях в Дубні й Острозі перебувало близько двох тисяч слуг, переважно молодих людей. Для них це була своєрідна школа управління, де вони набували потрібного досвіду. Пізніше ці люди ставали до служби в надвірному війську, канцеляріях, їх призначали управителями маєтків, опинялися вони й на церковних становищах [20, c.69].

     Велику  увагу В.-К.Острозький приділяв обороні  земель від татарських наїздів. У  ХУІ-ХУІІ ст. це була найболючіша проблема України. Князь власним коштом утримував  кількатисячний загін вершників  для оборони від татар. Він неодноразово в 70-90-их рр. успішно відбивав напади ординців. Саме в обороні українських земель В.-К.Острозький виявив неабиякі військові і дипломатичні здібності, а його боротьба проти «поган» була високо оцінена в тогочасних хроніках та поетичних творах.

     Коштом  князя було засновано й побудовано чимало міст і замків, передусім  на південно-східній Волині та Київщині. Наприклад, його стараннями були збудовані  замки на межі з Диким полем  – у Білій Церкві, Переяславі, Богуславі. Завдяки цим діям стала більш інтенсивною колонізація українцями нинішніх центрально-українських земель. Сам же князь неодноразово рятував Київ від татарських наїздів. Так, у 1578 р. він виплатив татарам 3.000 дукатів, щоб ті не грабували це місто. Будучи Київським воєводою, В.-К.Острозький зробив багато як для відродження Київської землі, так і Києва, котрі в ХУІ ст. були відкриті для татарських нападів і лежали в руїнах. Також він чимало зробив для культурного розвитку цього міста, зокрема, такого його культурно-релігійного центру, як Києво-Печерська лавра. Саме вихованці двору князя В.-К.Острозького (Єлисей Плетенецький, Мелетій Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний та інші) продовжили справу свого патрона по відродженню Києва. Є підстави говорити, що без В.-К.Острозького не було б ні «Могилянського ренесансу», ні піднесення Києва в ХУІІ ст., ні перетворення його в духовну столицю України. На жаль, кияни цього вже не пам’ятають. І на вулицях нашої столиці ви не знайдете навіть скромного пам’ятника В.-К.Острозькому.

     Взагалі завдяки діянням князя українські землі в кінці ХУІ ст., будучи хоча б частково захищені від татарських нападів, отримали змогу відносно нормально розвиватися як у плані господарському, так і культурному. Саме в таких умовах стало можливим т.з. «українське відродження» кінця ХУІ – початку ХУІІ ст., про яке писали М.Грушевський та інші дослідники. Однак сумнівно, щоб це відродження відбулося без В.-К.Острозького [5, c.356].

     Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне  значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо зібране Острозьким у вирішальні битві під П'яткою нанесло нищівної поразки повсталим. Шимон Пекалід в хвалебній поемі «Острозька війна» засвідчив м'яке ставлення Острозького до переможених. Князь обмежився лише вимогою публічного покаяння і присяги козацького ватажка перед родом Острозьких. Згодом Острозький виступив рішуче проти повстання Северина Наливайка у 1594—1596 роках.

     В релігійній сфері Острозький виявився гідним продовжувачем справи свого  батька, який ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто  Острог, один з двох титулярних центрів  єпархії Східної Волині, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму.

     Характерним було ставлення Острозького до актуального  на той час питання про об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання, Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснило спробу укласти церковну унію оминаючи князя, Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору [17, c.103].

     Княжіння  Острозького позначилося неабияким  піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу  було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого зокрема входили Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філарет (Мартин Броневський), Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукарис (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко та інші.

Краткое описание
Метою курсової роботи є вивчення основних напрямків і особливостей розвитку України, зокрема її міське, сільське управління, освіта. Показати становлення В.-К. Острозького, як особистості, так й державного діяча загалом, та його вплив на розвиток освіти в Україні.
На реалізацію мети поставлено такі завдання:
проаналізувати стан джерельної бази та історіографію проблеми дослідження;
простежити суть політики В.-К. Острозького;
охарактеризувати В.-К. Острозького як політичного діяча;
проаналізувати внесок Острозького в розвиток освіти та його значення.
Содержание работы
Вступ………………………………………………………………………
Розділ І. Життя та творчість К.В. Острозького…………………
Розділ ІІ. Василь-Костянтин Острозький як політичний і культурний діяч…………………………………………………………………………..
Висновки……………………………………………………………..
Список використаної літератури……………………………………