Інтелектуальна власність: сутність та проблеми її комерціалізації в Україні

     Права, що стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій  мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто правами у галузях, суміжних з авторським правом.

     Для того щоб навчитися виявляти у  своїй продукції, розробках створювані при цьому об’єкти інтелектуальної  власності, необхідно набути певних знань у зазначеній сфері. Це дасть  можливість одержати не лише право  на охорону інтелектуальної власності  в країні та за кордоном, а й перетворити  її в особливо конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий  і високоприбутковий, у разі правильного  його використання.

     Необхідним  елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність  сучасної, міжнародно визнаної системи охорони об’єктів інтелектуальної власності. Україна – держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом – і створює саме таку систему.

     Нормативно-правова  база у сфері інтелектуальної  власності постійно вдосконалюється  і поповнюється новими документами  з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально  захистити національного виробника  та іноземного інвестора від правопорушень  та зловживань у цій сфері, кількість  яких невпинно зростає. 
 
 
 

       
 
 

 

      2. Об’єкти і суб’єкти інтелектуальної власності 

     У залежності від особливостей об'єктів  права інтелектуальної власності  можна виділити чотири її різновиди:

1. авторське право і суміжні права;
2. право на відкриття;
3. промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що  називають також патентним правом);
4. інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).

     Об'єкти права інтелектуальної власності  варто відрізняти від матеріального  носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної  праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної  власності належить тільки авторам  і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні  носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але  вже не на праві інтелектуальної  власності, а в порядку звичайного майнового права.

     Інтелектуальна  власність у широкому розумінні – це юридична категорія, яка застосовується для:

       - визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);

      - позначення належності таких  результатів творчої праці відповідним  суб’єктам діяльності;

      - закріплення за цими суб’єктами  особистих немайнових і майнових  прав, пов’язаних із розробкою  та використанням створених ними  інтелектуальних продуктів.

     У складі об’єктів інтелектуальної власності  виокремлюють:

     1) об’єкти промислової власності.  З-поміж об’єктів промислової  власності окремо також виділяють  так звані засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними продукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, зазначення походження товарів);

     2) об’єкти, що охороняються авторськими  і суміжними правами;

     3) інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної  власності.

     Згідно  з Паризькою конвенцією з охорони  промислової власності (1883 р.) до об’єктів цієї власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, а також способи захисту  від недобросовісної конкуренції.

     Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття «інтелектуальна власність» права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

     Поняття «промислова власність» розуміють у найширшому значенні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також, і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промисловості та всіх продуктів промислового чи природного походження.

     Основними об’єктами промислової власності  є результати винахідництва та промислові зразки.

     Винахід – це технологічне (технічне) вирішення  у будь-якій галузі суспільно-корисній діяльності, що відповідає вимогам  патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.

     Винахід (корисна модель) – результат  інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

     Об’єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.

     Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об’єктом винаходу. До них, зокрема, належать:

      - пристрій – машина, механізм, прилад  тощо, які характеризуються наявністю  конструктивних елементів та  зв’язків між ними, їхнім взаємним  розташуванням, формою виконання,  параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;

      - речовина – індивідуальні хімічні  сполуки, композиції (сполуки, суміші, сплави тощо), продукти ядерного  перетворення, які характеризуються  якісними і кількісними ознаками;

      - штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин – спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо.

     До  способів належать процеси виконання  дій над матеріальним об’єктом (об’єктами) за допомогою інших матеріальних об’єктів. Спосіб характеризується наявністю  дій або сукупністю дій, порядком їхнього виконання в часі.

     Авторське право не поширюється на:

     1) офіційні документи (закони, укази,  постанови, судові рішення, інструкції);

     2) державні символи та знаки  (прапори, герби, ордени, грошові  знаки);

     3) твори народної творчості;

     4) повідомлення про новини дня,  поточні дії, що мають характер  звичайної прес-інформації;

     5) ідеї, процедури, процеси, концепції,  винаходи, корисні моделі, промислові  зразки, знаки для товарів і  послуг, раціоналізаторські пропозиції;

     6) твори, термін дії авторського  права на які закінчився.

     Під комп’ютерною програмою розуміють  об’єктивну форму подання сукупності даних та команд, призначених для  забезпечення функціонування електронних  обчислювальних машин. Конкретно –  це набір інструкцій у вигляді  слів, цифр, символів чи в будь-якому  іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять  її у дію для досягнення певної мети або результату. Поняття «комп’ютерна програма» охоплює операційні системи і прикладні програми, виражені у вихідному або об’єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми.

     Авторське право поширюється на будь-які  програми як оприлюднені, так і не оприлюднені, подані в об’єктивній формі, незалежно від їхнього матеріального носія чи якості. Поняття «комп’ютерна програма» не поширюється на бази даних.

     Правовій  охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп’ютерні програми, включаючи принципи організації  інтерфейсу, алгоритму та мов програмування.

     Розширення  сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв’язувати все  складніших задач обумовлюють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вартості технічних засобів  ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об’єктом комерційних  відносин.

     Результати  творчої діяльності людини, які не належать до об’єктів промислової  власності та об’єктів, що охороняються авторськими та суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних  об’єктів інтелектуальної власності.

     Раціоналізаторська  пропозиція – це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення використовуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослідження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.

     За  своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, є технічними рішеннями, але відрізняються від  останніх мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, сказати б, «місцеву»  новизну, є новою щодо техніки  і технології, яка використовується на даному підприємстві, незалежно  від того, чи відоме це технічне рішення  ще деінде, чи ні.

     Економічне  значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень виробництва  на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, залишається незмінною  протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів НТП все  частіше з'являються нові технологічні процеси та більш досконале обладнання. У зв’язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об’єктом раціоналізаторських пропозицій.

     Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові.

     Термін  «ноу-хау» походить від англійського виразу «знати як зробити». До «ноу-хау» належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об’єктами «ноу-хау» можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції. Важливою ознакою «ноу-хау» є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час.

     Комерційна  таємниця – це відомості, безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.

     Суб'єкти інтелектуальної власності підрозділяються  на дві групи:

1. суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);
2. правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);

       Автор - головний  суб'єкт авторського права.  Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення  його  дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей. Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни – автори  користуються захистом авторського законодавства в Україні, якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської). Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб.