Інноваційна інфраструктура та інвестиції в інноваційний процес

Вважається очевидним, що інвестування інноваційних процесів є  ризикованим, але підприємці погоджуються на ризик, очікуючи в разі успіху додаткових прибутків. Причому простежується  залежність — чим на більший успіх  розраховує підприємець у майбутньому, тим на більші витрати він повинен  погодитися тепер, при виборі інновації. Але проблема вибору об'єкта для  інвестування не обмежується лише граничною  сумою фінансових коштів. Як правило, компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які мають високий потенціал  ефективності й забезпечать їм надприбутки. Такі інновації можуть міститися не лише в науково-технічній, але і в організаційній, економічній, соціальній сферах. Інвестиційну привабливість цих інновацій слід визначати передусім за їхніми внутрішніми характеристиками. Але не менше значення для прийняття рішення щодо інвестування інноваційного проекту мають умови залучення фінансових ресурсів.

Джерелами інвестицій для  інноваційної діяльності можуть бути як власні кошти підприємств, так  і залучені (позичкові) кошти інших організацій (рис. 1).

Основними джерелами інвестицій для більшості українських підприємств  є на сьогодні власний прибуток та амортизаційні відрахування. Але  в деяких випадках, за належного  обгрунтування бізнес-ідеї та її високої оцінки конкурсною комісією, фінансування може здійснюватися за рахунок державного бюджету, коштів інноваційного фонду (на безоплатній основі) або за рахунок мікро-кредитів, наданих на безпроцентних чи пільгових засадах. На жаль, такий ефективний і популярний у країнах з розвиненою ринковою економікою спосіб збільшення власних коштів компанії, як емісія акцій, у нас, через нерозвиненість фондового ринку й недосконалість законодавства, використовується мало. Зате останнім часом набули значного поширення нетрадиційні способи кредитування інноваційної діяльності, зокрема лізинг, форфейтинг і франчайзинг. Можливість для компанії залучити фінансування є критичною складовою процесу комерціалізації результатів досліджень та дослідно-конструкторської діяльності.

Безпроцентні позики

Джерела фінансових коштів для інновацій

Власні кошти

Залучені  кошти

Прибуток

Амортизація

Акціонерний капітал

Безвідплатні  інвестиції

Пайова участь, заснування спільних підприємств

Кредити

Банківський

Лізинг

Франчайзинг

Форфейтинг

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1 Джерела інвестицій для інноваційної діяльності

Лізинг (довгострокова оренда машин та обладнання) дає змогу  зменшити розмір початкових інвестицій під час диверсифікації виробництва, крім того, нове обладнання може використовуватися  для випуску різних товарів, особливо якщо в лізинг береться комплект техніки, який може бути носієм не лише стабільної, а й плідної технології.

Форфейтинг (фінансова операція, що перетворює комерційний кредит у банківський) може використовуватися для акумулювання фінансових коштів у реалізації інноваційного проекту, якщо в інвестора відсутні достатні кошти для інновацій. Терміни погашення векселів, які при цьому підписує інвестор, рівномірно розподілені в часі, що дає можливість отримати відстрочку з платежів і гарантії банку стосовно їх забезпечення.

Франчайзинг є найбільш повною фінансовою схемою залучення інвестиційних  ресурсів до інноваційної діяльності. Він передбачає тиражування інновацій  завдяки залученню великого капіталу. Окрім фінансових коштів за договором  франшизи інноваторові можуть передаватися нематеріальні активи (технології, ноу-хау), торговельний знак, імідж фірми тощо. Франчайзинг поєднує в собі переваги і кредиту, і лізингу.

Привабливість фінансування інноваційного проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залученого до проекту. Вона суттєво впливає  на його комерційну ефективність, визначаючи нижню межу доходності інноваційного  проекту — норму прибутку на інновацію. У самофінансуванні інновацій ціна власного капіталу є нижньою межею  рентабельності: рішення про реалізацію інновацій при доходності, меншій, ніж ціна капіталу, може суттєво  погіршити основні фінансові  показники фірми, спричинити неплатоспроможність  і банкрутство інноватора. Для зовнішнього інвестора ціна власного капіталу інноватора є гарантією повернення вкладених коштів.

Ціна залученого капіталу залежить як від внутрішніх (ділова репутація фірми, імідж, політична  підтримка), так і від зовнішніх  чинників (рівень інфляції, ставка рефінансування НБУ, темпи росту ВНП тощо). Таким  чином, інноватор, схвалюючи рішення про початок реалізації проекту, повинен враховувати ціну як власного, так і залученого капіталу, а також його структуру (співвідношення власних і залучених коштів). Об'єднання цих чинників у показникові ціни капіталу — це база для визначення інвестиційної   привабливості  інноваційного проекту.[8]

 

Висновки

 

Отже, більшість економістів стоять на позиціях вузького підходу до визначення інновацій. Вони обмежують галузь інновації науково-технічними технологічними питаннями. При цьому, згідно з однією точкою зору, інновація — це процес застосування нових технологій, виробів, згідно з іншою, — результат у вигляді нових методів, продукції, технологічних процесів.

Інноваційний процес - послідовний  ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новизни та її практичного  використання.

Основними джерелами інвестицій для більшості українських підприємств  є на сьогодні власний прибуток та амортизаційні відрахування.

Під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Інвестиції мають вирішальне значення для відтворювальних процесів промисловості України. У сучасній ринковій економіці становить інтерес  визначення місця інноваційних  в загальній системі інвестицій.

Раціональне використання інвестицій буде сприяти економічному зростанню  підприємств України. За рахунок інвестицій забезпечується нормальне функціонування будь-якого суб’єкта господарювання, підтримка його конкурентоспроможності і стабільного фінансового стану, а також максимізація прибутку та досягнення інших корисних вигод.

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, - 1999. - 568 с.

2. Отецький В.Л. Інвестиції  та інновації: проблеми теорії  і практики / В.Л. Отецький : монографія. - К. : Вид-во "Фенікс", 2003. - 320 с.

3. Стадник В.В. Економіка  і організація інноваційної діяльності: Навч. посібник. - М.: Видавничий центр «Академія», 2005 р. - 400 с.;

4. Харів П.С. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів / П.С. Харів : монографія. - Тернопіль : Вид-во "Економічна думка", 2003. - 326 с.

5. Бланк И.А. Стратегия й тактика управлення финансами Киев: МП "ИТЕМ лтд", СП "АДЕФ-Украина", 1996.

6. Джей К.Шим, Джозл Г.Сигел. Финансовьій менеджмент Москва: Инф.-изд. дом "Филинь", 1996.

7. Нікбахт Е., Гропнелі А. Фінанси.- К.: Основи, 1993. 

8. Перша Українська Електронна Бібліотека підручників. [Електронний ресурс]. Федулова Л. І. Менеджмент організацій. Підручник. Режим доступу:http://pidruchniki.com.ua/12111022/menedzhment/innovatsiyniy_menedzhment