Банковская система Украины

                                                   Зміст

Вступ

Розділ1 Формування банківської системи, її будова, суть та функції

Параграф1.1 Формування банківської системи в Україні.

Параграф1.2 Двохрівнева побудова банківської системи: центральний банк та комерційні банки.

Параграф1.3 Контроль Національного банку за діяльністю інших банків. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

Розділ2 Банківська система України на сучасному етапі.

Параграф2.1 Причини дестабілізації банківської системи України в період економічної кризи 2008-2009 рр.

Параграф2.2 Ліквідність у банківськьй системі та здатність до відновлення.

   Параграф 2.3 Якість активів та ресурси у банківській системі у 2009 та на початку 2010 роках.

Параграф2.4 Розвитак банківської системи в сучасних умовах та структурні аспекти вдосконалення.

Вісновки

Список  літератури 
 
 

                «Банківська система України та її розвиток»

                                                        Вступ 

           Актуальність обраної мною теми полягає в тому, що банківські установи є ефективним інструментом регулювання економічної активності в умовах вільного ринку, а побудова незалежної та високопрофесійної банківської системи є запорукою успішного економічного розвитку країни. Тому, метою моєї курсової роботи є вивчення загального стану та основних тенденцій розвитку сучасної банківської системи України, її організаційної структури та функцій, розкрити сутність банківської системи та її розвиток на сучасному етапі.

     Невід’ємним атрибутом існування повноцінного суспільства є відповідним чином  організована банківська система. В  Україні вона знаходиться в процесі  становлення. Намагаючись підвищити  економічну ефективність і покращити  механізм розподілу ресурсів, Верховна Рада та Уряд роблять перші кроки  в напрямі створення в економіці  атмосфери відкритості, конкуренції  і ринкової дисципліни.

     У процесі становлення ринкової економіки  в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської  системи в державі та чітке  регулювання всієї банківської  діяльності.

      Останнім  часом банківська система України  зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність інших банків (діаграма 2), розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

     Процес  переходу Укріїни до якісно нової  форми економічних відносин, що базуються  на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери  економіки, яка відіграє ключову роль у забеспеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська ситема, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

     Банківські  системи держав з розвиненою ринковою економікою формувалися століттями, а наша країна існує лише 18 років. Законодавство є нестабільним, але якщо не формувати процес становлення банківської системи і міжбанківського законодавства, ринкових перетворень не буде.

          Отже, метою функціонування банківської системи повинно бути економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку , забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.                                                

         Банківська система України сьогодні  – один із найрозвинутіших  елементів господарського механізму,  оскільки її реформування було  почато раніше за інші сектори  економіки, що визначалося ключовою  роллю банків при вирішенні  завдань переходу до ринку.  Саме банки відіграють основну  роль в утворенні оптимального  середовища для мобілізації й  вільного переливу капіталів,  нагромадженні коштів для структурної  перебудови економіки й розвитку підприємництва.  
 
 
 

1. Формування  банківської системи, її будова, суть та функції.

1. Формування  банківської діяльності в Україні.

     Розпад  СРСР, прийняття Декларації про державний  суверенітет та проголошення у серпні 1991 України незалежною демократичною  державою відкрили нову сторінку у  розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України  був прийнятий Закон “Про банки  і банківську діяльність”, за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення  державності України, він проводить  єдину державну політику у сфері  грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці  – гривні. Декларація про державний суверенітет та Закон “Про економічну самостійність Української РСР” закріпила за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. У роки незалежності України було не лише реформовано, але й створено нову банківську систему.

                         На початкових етапах перехідного періоду в Україні переважав тільки екстенсивний тип розвитку банківської системи, що на рівні з позитивним моментом розширення традиційних сфер банківських операцій і створення конкурентного середовища містив також певний негатив, який виявився згодом у фінансових крахах окремих новоутворених банків.

                         Позитивним моментом у розвитку  банківської системи слід вважати  докорінну зміну структури власності  на банки, що дістало вираження  у русі від повної монополізації  банківської справи в руках  держави до створення системи  приватних комерційних банків  та перебування у державній  власності тільки двох із них.  У результаті структура банківської  системи за даним критерієм набуває класичних ознак, за яких верхній рівень – центральний банк – перебуває під контролем держави, а ніжній – комерційні банки – належать приватним особам.

                         Річ у тому, що значним кількісним  змінам структури банківської  системи України не завжди  відповідають позитивні якісні  зрушення. Йдеться насамперед про  досить низький рівень капіталізації комерційних банків, адже значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв’язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валюто обмінних операцій із швидким обігом коштів.           

                           Суттєво вплинула на кредитно-платіжні  відносини з підприємствами криза  неплатежів. З одного боку, комерційні банки, бача погіршення платоспроможності підприємств, утримувалися від надання їм нових кредитів, що ще більше погіршувало становище підприємств. Зростання простроченої заборгованості підприємства за банківські кредити створило серйозну загрозу для ліквідності не тільки окремих банків, але й банківської системи в цілому. Звуження кредитної діяльності комерційних банків з одночасним наростанням неплатежів підірвали прибутковість банків.

                            Крім того, і деякі інші внутрібанківські  процеси сприяли активізації  кризи банківської діяльності. Найбільш  відчутні з них – жорстка  монетарна політика Національного  банку, недостатня оперативність  і ефективність контролю з  боку Національного банку за  діяльністю комерційних банків  та недоліки в діяльності самих  банків. Але першопричина кризи банківської діяльності крилася в нашій економіці. В Україні німіє система страхування ризиків кредитної діяльності і страхування банківських депозитів.

                            Не маючи інших джерел існування  та подальшого розвитку, деякі  банки свідомо вдалися до проведення  занадто ризикової кредитної  політики. При наданні кредитів  ними недостатньо приділялась  увага вивченню кредитного ризику. Ситуація ускладнювалась тим,  що інформація банків про платоспроможність  позичальника та стан його  господарської діяльності на  момент надання кредиту була  неповна або недостовірна. Така  тактика роботи банків в умовах  загальної економічної кризи  призвела до погіршення фінансового  стану 25 % комерційних банків.

                           За умов браку ліквідних фінансових  інструментів банки досить активно  проявляли себе на фінансовому ринку, але надання недостовірної інформації, тобто невчасне віднесення заборгованості  на рахунки прострочених кредитів, невідображення прострочених платежів за проценти на кредити і недостатня вимогливість під час вивчення фінансового стану банку позичальника призвели до різкого зростання ризику при наданні міжбанківських кредитів. Саме ці недоліки в кредитній політиці банків посилили кризові явища.

     Таким чином у процесі формування банківської системи України можна виділити чотири етапи:

1 етап  – 1991-1992 р.р. – перереєстрації  та реорганізації.

     Із  жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР.

     У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняються ринковим капіталом спільних та малих  підприємств, акціонерних товариств, державні банки акціонуються, а точніше  приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

2 етап  – 1992-1993р.р. – виникнення банків  “нової хвилі”.

     На  цьому етапі у різних бюджетних  та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає наука  комерційних банків. У комерційних  банках спостерігалося подальше зменшення  частки “міністерського” капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських  пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України”. Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим  міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили  вилучити свої кошти із комерційних  банків та інших комерційних товариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних банків.

3 етап  – 1994-1996 р.р. – це етап банкрутства.

     Активізація роботи Національного банку України  і побудови чіткої системи регулювання  діяльності комерційних баків співпала з періодом призупинення інфляційних  процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки  комерційних банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до централізованого управління банківською системою, що поставило  їх на межу банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків  вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а  й позначився на всій економічній  системі. На кредитно-фінансовому ринку України  починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу.

     4 етап 1996-1998 р.р. – стабілізація  та впровадження національної  валюти – гривні.

           Для  цього етапу  є характерною боротьба Національного  банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для  проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці  – гривні. Також  у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних  банків із боку НБУ. Однак, залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає.