Вексельні кредити

За заставним індосаментом банку передаються такі права:

1. на подання до платежу та одержання платежу за векселем;
2. на здійснення протесту в разі несплати чи часткової оплати векселя;
3. на подання позову про стягнення належної суми платежу до зобов’язаних за векселем осіб.

Після вчинення індосаменту  позичальник передає банкові  векселі згідно з Актом прийняття-передавання. Банк відкриває позичальнику особовий рахунок для запису:

• суми отриманої позики;
• нарахованих банком процентів за рахунком, комісії та інших витрат;
• усіх грошових сум, що надходять для погашення кредиту;
• сум векселів, що надходять на забезпечення і виключаються із забезпечення у разі їх оплати або заміни новими.

Кредит надається у  звичайному порядку. За бажанням клієнта  йому може бути відкрита чекова книжка, з якої провадитиметься видача позики.

Оскільки кредитування під  заставу векселів здійснюється виключно в межах залишку ліміту кредитування, важливим завданням банківських  працівників є контроль за розміром вільного залишку ліміту. Перед списанням  коштів зі спеціального позичкового  рахунку в банку перевіряються  наявність невикористаного ліміту та стан векселів із застави.

Коли в процесі використання позичальником онкольного кредиту  під заставу векселів серед забезпечення будуть виявлені векселі суб’єктів, які опротестовані, то банк сповіщає про це позичальника і пропонує йому викупити ці векселі або замінити їх у тижневий строк іншими благонадійними векселями.

При невиконанні цієї вимоги банк має право закрити кредит. З метою уникнення втрат від  подання фальшивих векселів комерційним  банкам доцільно домагатися від клієнтів права інкасування векселів із застави, що також дозволяє банкові отримувати додаткові доходи.

В разі отримання банком права на інкасування заставлених  векселів при одержанні платежу  за векселем до настання строку погашення  заборгованості за кредитом банк може зарахувати суму платежу як виконання  позичальником його зобов’язання. Різниця між сумою платежу за векселем і заборгованістю позичальника, якщо така виявиться, підлягає поверненню.

Активно-пасивний характер спеціального позичкового (контокорентного) рахунку, з якого надається вексельний онколь, передбачає можливість виникнення як дебетового, так і кредитового  сальдо.

На кредитові залишки  банк періодично здійснює нарахування  процентів у розмірі, що сплачується  ним за зберігання коштів на поточних рахунках або ж перераховує кредитові  залишки на основний поточний рахунок  позичальника. Порядок нарахування  процентів за спеціальним поточним рахунком аналогічний розрахунку процентних платежів за контокорентним кредитом.

Погашення кредиту під  заставу векселів може здійснюватись  шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після чого йому повертають векселі), або зарахуванням безпосередньо  на спеціальний позичковий рахунок  платежів, котрі надійшли від векселедавців  за векселями, що були передані в заставу (якщо позичальник не має змоги  погасити заборгованість іншим чином).

Звернення банком стягнення  на заставлені векселі може бути здійснене  шляхом:

1. подання векселя до платежу зобов’язаній особі, якщо вексель одержаний за заставним або передавальним індосаментом;
2. продажу векселя, якщо він отриманий за передавальним індосаментом.

Кредитування під заставу  векселів є досить привабливим для  підприємств, що інтенсивно використовують векселі у своїй господарській  діяльності й володіють значним  вексельним портфелем.

Особливо зручним для  суб’єктів господарської діяльності є вексельний онколь. Прийнятність даної форми кредитування пов’язана  з її високою еластичністю, що дає  змогу позичальнику оперативно отримувати кошти за рахунок банківського кредиту, уникаючи тривалої процедури оцінки кредитоспроможності, яка передбачена, наприклад, при обліковому кредиті.

Крім цього, позичальник  сплачує проценти лише за фактичний  термін користування кредитом, на відміну від облікового кредиту, при якому клієнт часто змушений погоджуватись на строки, що перевищують реальну потребу в позиці.

3. Необхідність та шляхи вдосконалення вексельного обігу в Україні.

На даному етапі розвитку вексельного обігу в українському законодавстві наявні певні прогалини  в неоднозначному трактуванні сутності й значення векселя в чинному  законодавстві. Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” визначає вексель як цінний папір, що засвідчує  безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Дане визначення більшою  мірою стосується простого векселя, якщо до уваги взяти саме безумовність зобов’язання векселедавця сплатити певну суму. Для переказного векселя  характерним є те, що безумовне  зобов’язання сплатити певну суму після настання строку бере на себе акцептант. З прийняттям Закону України  “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 року останні сподівання щодо одержання чіткого та практичного  визначення векселя були зруйновані. Даний Закон також не наводить тлумачення сутності векселя, але визначає порядок видачі простих і переказних векселів, здійснення операцій з векселями  та виконання вексельних зобов’язань  у господарській діяльності.

Аналіз ситуації в сфері  вексельного обігу вказує на те, що активізації цивілізованого вексельного  обігу в Україні заважають  численні зловживання окремих суб’єктів  вексельного обігу (зокрема через  застосування фіктивних фірм у вексельних розрахунках), та недостатній рівень регулювання та контролю, що призводить до формування негативного іміджу векселя  як платіжного інструменту.

Невиконання виконавчими  органами рішень Президента України, Верховної  Ради України, та норм Законів України  щодо вдосконалення національного  законодавства, що регулює вексельний обіг, та недостатній рівень обізнаності  учасників вексельного обігу  також не сприяють розвитку цивілізованого вексельного обігу в Україні.

Все це створює додаткові  фінансові ризики у діяльності суб’єктів  господарювання.

Між тим обсяги операцій з векселями протягом останніх 11 років є суттєвими, що свідчить про  потребу економіки в цьому  інструменті. За даними ДКЦПФР на фондовому  ринку за період з 1999 р. по 2009 р. при  рості ринку у 53 рази частка векселів зменшилась лише у 3,2 рази. При цьому  коефіцієнт кореляції між обсягом  векселів та ВВП складає 0,93, що свідчить про дуже тісний зв’язок між ними. За 2008 р. обсяг торгів векселями на фондовому ринку склав 1912,84 млрд. грн. при ВВП рівному 949,86 млрд. грн. – тобто 20,2%.

Виходячи із зазначених вище проблем постає питання вдосконалення  умов вексельних розрахунків. Для цього  в першу чергу потрібно вдосконалити нормативну базу. У зв’язку з  цим ДКЦПФР 02.02.2009 р. було прийнято “Основні напрями розвитку цивілізованого обігу  векселів в Україні як антикризовий захід”.

До основних напрямків  удосконалення належать:

1. підготовка пропозицій щодо вдосконалення порядку подання та систематизації звітності векселедавців за єдиною формою;
2. підготовка пропозицій щодо вдосконалення фінансової статистики у частині збору первинних даних з випуску, обігу та погашення векселів шляхом:

• внесення змін до реєстру виданих векселів щодо погашених та виданих векселів;
• внесення змін до форми 2Б статистичної звітності.

3. підготовка законопроекту “Про внесення змін до деяких законів України з метою приведення національного законодавства, що регулює обіг векселів, у відповідність до Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі шляхом внесення змін:

1. до ст. 14 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” та до ст. 164 Господарського кодексу України у частині визначення векселя як короткострокового фінансового інструменту;
2. до ст. 4 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” та ст. 197 Цивільного кодексу України у частині визначення видів індосаментів та прав, що з них випливають;
3. до Закону України “Про обіг векселів в Україні”:

- у частині визначення відповідальності за порушення умов видачі векселів;

• у частині вилучення другого абзацу ст. 4;
• у частині випуску фінансових векселів банками та компаніями з управління активами;
• у частині уточнення видів протесту та порядку стягнення за векселем на підставі виконавчого документу та зобов’язання нотаріусів надавати інформацію стосовно опротестованих векселів до уповноваженої установи;
• у частині розширення кола осіб, які можуть відновити права на втрачений вексель;
• у частині зняття обмеження щодо внесення змін у текст векселя виключно векселедавцем”.

 Основні проблеми:

1. високі фінансові ризики внаслідок недосконалості законодавстві і низької грамотності учасників вексельного обігу;

2. невикористання в повному обсязі потенціалу інструменту.

Запропоновані заходи покликані  вирішити проблему комплексно, включаючи  організаційні аспекти впровадження цивілізованого вексельного обігу, зокрема:

• узгодження дій регуляторів, міністерств і відомств з питань вексельного обігу;

• удосконалення системи звітності по векселях для аналізу та можливості прогнозування впливу обсягів векселів та стан економіки України;

• визначення порядку подачі, систематизації та контролю звітності векселедавців за виданими, простроченими і погашеними векселями;

<span class="Style2__Ch