Грошово-кредитна політика в умовах кризи

     2. Система антикризового управління економікою 

     2.1 Теоретико-методологічні засади механізму антикризового державного управління   

     У якості вихідних чинників кризового  стану можуть виступати численні і різноманітні за характером і силою початкового імпульсу економічні явища, що ініціюються агентами як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Глибина кризового стану і тривалість періоду, протягом якого він настає, залежить від:

     - співвідношення кількості і сили  вихідних явищ;

     - числа і ступеня впливу агентів  зовнішнього і внутрішнього середовища;

- інтенсивності  процесу виникнення проміжних  кризових явищ;

- співвідношення  і сили проміжних явищ по  кожному чиннику стану

системи;

     - значимості кожного чинника стана  системи .

     Тому, метою антикризового управління є розробка і першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію  найбільш небезпечних чинників, які  інтенсивно впливають на завершальне  явище, що призводять до кризового стану. Складність проблеми стратегії і тактики антикризового управління полягає в тому, що, з одного боку, стратегічні рішення, спрямовані на запобігання кризи, повинні бути прийняті і реалізовані на ранніх стадіях управління, коли процес руху до кризи ще не набув кумулятивного характеру і тому ще не став незворотним. З іншого боку, рішення, прийняті на ранніх стадіях, базуються на дуже слабких і тому не завжди достовірних сигналах про виникнення несприятливих тенденцій. Тактичні рішення, на відміну від стратегічних, приймаються на основі більш повної і точної інформації, що відбиває актуальний стан системи. Однак часу для докорінної перебудови діяльності системи з метою запобігання кризи або дуже мало, або немає зовсім. В цьому випадку йдеться або про надзвичайні заходи з недопущенням кризи, які ще можливо реалізувати в короткий період, або про заходи, спрямовані на вихід із кризи, що вже настала.

     Антикризове управління – це управління, яке ґрунтується на передбаченні загрози кризи, аналізі її ознак заходів щодо зниження негативних наслідків і використання її чинників для подальшого розвитку. У найзагальнішому вигляді під антикризовим управлінням варто розглядати таке управління, яке буде запобігати або пом'якшувати кризові ситуації.

можливого банкрутства.

     Суть антикризового державного управління запропоновано диференціювати такі підвиди:

     - передкризове управління, яке здійснюють  для своєчасного виявлення та  вирішення проблем (прийняття  рішень) для запобігання кризи; 

     - управління в  умовах кризи,  що визначає стабілізацію нестійких станів і збереження керованої системи;

     - управління процесами виходу  з кризи, яке здійснюють для  мінімізації втрат і втрачених  можливостей під час виведення  з кризи.

Механізм  управління - це складова системи державного управління.

Механізм - система, пристрій, що визначає порядок  будь-якого виду діяльності; сукупність правил, законів і процедур, що регламентують  взаємодію учасників організаційної системи; сукупність процедур прийняття  управлінських рішень центром.

     Механізм управління – це спосіб організації управління суспільними справами, де взаємопов'язані методи, засоби і принципи, що зрештою забезпечує ефективну реалізацію цілей управління.

     Основні складові механізму антикризового  державного управління:

     - створення системи державного антикризового та стратегічного управління на державному, регіональному та місцевому рівні;

     -  розробка та впровадження системи  якісного моніторингу зовнішнього  та внутрішнього середовища;

     -  активна регуляторна політика;

     -  адекватна ситуації розвитку податкова політика;

     - цілісна та системна нормативно- правова база держави;

     -  ефективне управління енергетичними  та земельними ресурсами;

     - соціально-економічна політика, спрямована  на підвищення якості життя  громадян;

     - виважена інформаційна політика;

     - розвиток організаційної структури  системи публічного управління

повинен враховувати об’єктивні тенденції  відчуження на основі різнонаправленості інтересів громадян та чиновників;

     - створення такої системи комунікації  між керуючою системою та громадянами, за якої відповідні структури та спеціалісти змогли б пояснювати громадянам цілі та методи конкретної політики, аргументувати характер та зміст своєї діяльності, в умовах, в яких вони змушені працювати та приймати рішення;

     - визнання існування стереотипів сприйняття влади: соціальні та політичні цілі держави дробляться та втілюються в завдання державних установ, а саме ці установи та їх функціональні повноваження віддані у власність державним службовцям, для яких розподіл та перерозподіл державних ресурсів залишається монопольною функцією;

     - розуміння державними службовцями,  що їх поведінка як «власників»  влади, а не як її представників  провокує конфлікти та кризи;

     - необхідність визнання управлінцями своєї відповідальності за прийняття управлінських рішень в системі публічного управління;

     - володіння гнучкими соціально-психологічними  технологіями попередження та  регулювання кризами;

     - створення програм управління  соціально - політичними

конфліктами.

Отже, механізм антикризового державного управління в системі державного управління – це сукупність принципів, законів  та процедур, які забезпечують прийняття  та реалізацію управлінських рішень щодо передбачення небезпеки кризи, аналізу її симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання її факторів для наступного розвитку. Антикризове управління в першу чергу визначається людським фактором. Успіх антикризового управління пов’язаний із знанням циклічного розвитку соціально-економічних систем.

     Антикризове управління – постійно організоване спеціальне управління, в основу якого покладена система методів та принципів розробки та реалізації специфічних управлінських рішень, що приймаються відокремленим суб’єктом в умовах суттєвих ресурсних та часових обмежень, підвищеного ризику , фінансових та інтелектуальних витрат для відновлення життєздатності та недопущення ліквідації.

     Функції антикризового управління – це види діяльності, що відображають предмет управління і визначають його результат, відповідаючи на питання: що робити для того, щоб ефективно управляти на початку, в процесі і при виході з кризи. Можна вказати такі основні функції:

• передкризове управління;
• управління в умовах кризи;
• управління виходу з кризи;
• стабілізація нестійких ситуацій;
• мінімізація втрат і упущених можливостей;
• своєчасне прийняття рішень.

 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. Організація управління в умовах кризи 

   Кризовий  стан економіки, падіння обсягів  промислового виробництва, зростання  взаємних неплатежів, нестача оборотних коштів обумовлюють необхідність розробки на підприємстві стратегій антикризового управління в яких, на наш погляд, повинні знайти відбиття два найважливіших методологічних аспекти:

- відображення  суті антикризового управління  на підприємстві;

   - виділення характерних тенденцій.

Антикризове управління проводиться по наступних  напрямках:

   - виділення пріоритетних підходів  у господарській діяльності тобто  своєрідних пунктів зростання,  які сприяють підвищенню ділової  активності;

- обґрунтоване  прогнозування ресурсного забезпечення;

   - визначення якісних і кількісних  критеріїв оцінки проведеної  роботи, а також можливості внесення  коректив у дії, впроваджені  на підприємстві.

У здійсненні антикризового управління можна  виділити наступні вектори:

   - Управління на базі всебічного контролю за виконанням прийнятих рішень. Діяльність підприємства, що перебуває в кризовому стані, на цьому напрямку націлена на відпрацьовування (реакції подій, що сталися, тобто забезпечується реактивна адаптація підприємства). Відповідно до традиційного підходу, прийнятому в менеджменті, будемо вважати, що основною метою підприємства є виживання. Найважливіша властивість, якою воно повинне володіти, - адаптація до зовнішніх умов, що змінюються (падіння збуту, поява нових технологій і ін.), а також резистенція до наслідків внутрішніх конфліктів, що повторюються, і порушень виконавчої дисципліни.

   - Управління на основі прогнозування  змін, що реалізується за допомогою  стратегічного планування. У системі  антикризового управління стратегічне  планування розуміється як процес визначення стратегічних цілей і вироблення шляхів щодо їхнього досягнення при наступних умовах: систематичному відновленні асортиментів продукції, що випускається; періодичної реорганізації підприємства; можливому зниженні обсягу продажів і прибутку. Як результат конкурентної боротьби стратегічне планування дозволяє скласти обґрунтований прогноз виробничої діяльності, забезпечити ефективний зворотній зв'язок зі споживачами, високу готовність персоналу до активної діяльності, а також скорочення витрат виробництва і обігу.

   - Управління на основі оперативних  рішень, у тому числі в аварійних  і інших ситуаціях, що вимагають  негайного втручання для досягнення  стратегічних цілей. Основними  методами такого управління є  організаційні зміни, у тому числі удосконалення структури, перепідготовка працівників і їхня ротація, іншими словами, зміна організації відповідно до динаміки зовнішнього середовища як необхідна умова досягнення стратегічних цілей.

   У рамках даного напрямку стратегічного  менеджменту ефективність досягнення цілей підприємства багато в чому пов'язується з пошуком раціонального співвідношення централізації і децентралізації в організації управління. У корпораціях із централізованою системою управління проблеми вирішуються шляхом вибору операційних правил для всіх членів організації і у переконанні або примушенні співробітників до виконання цих правил.

   Стратегія підприємства визначається ключовими  економічними цілями і у свою чергу  визначає ринкову нішу, дозволяє створити інфраструктуру, адаптувати підприємство до зовнішнього середовища і забезпечити внутрішню координацію дій. 
 
 
 
 
 

     2.3 Функціональний менеджмент і необхідність антикризового управління 

     Виникаючі в практиці управління завдання за своєю суттю є або функціональними, або ситуаційними (антикризовими). Функціональні (стабільні) завдання визначаються сформованим поділом праці у виробництві й управлінні.

     Ситуаційні  завдання є наслідком порушень взаємодії  спеціалізованих підсистем і  елементів організації під впливом  дестабілізуючих факторів виробництва.

     Наявність двох класів завдань в управлінні цілком закономірно: будучи соціально-економічними системами, вони не можуть бути описані  лише стабільними характеристиками. Занадто складними і різноманітними є сучасні завдання й об'єкти управління, занадто мінливе внутрішнє і зовнішнє середовище організації.

     Головною  є та обставина, що виробничою фірмою, що розвивається як цілеспрямована система, неможливо ефективно управляти, якщо вона має лише жорстко спеціалізовану структуру і постійно повторювані види робіт з управління.

     Динамічність  виробничої організації, її здатність  реалізувати мінливі цілі управління можуть бути забезпечені тільки наявністю  і взаємодією двох елементів структури  управління.