Адміністративно-територіальна реформа в Україні

1. Адміністративно-територіальна реформа в Україні

 

Адміністративна реформа - це комплекс заходів, що мають на меті підвищення ефективності системи публічного управління у державі.

Територіальна реформа - комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію територіальної основи діяльності державної влади та місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальна реформа - це системне об'єднання першого  і другого.

Навіщо і чому Україні необхідна  адміністративно-територіальна реформа?

Адміністративно- територіальний устрій України отриманий у спадок від Радянського Союзу, і відтоді фактично він не змінився. Варто згадати, що кордони територій областей, міст та районів у радянській тоталітарній державі визначалися на підставі розрахунку швидкості військової мобілізації та чисельності партійних організацій комуністичної партії. Адміністративно-територіальний устрій України у складі СРСР обслуговував завдання тоталітарної держави-патрона та адміністративно-планової економіки.

Після здобуття незалежності Україна оголосила курс на створення демократичної держави та ринково орієнтованої економіки. Отже, і такі глобальні інструменти, як адміністративний і територіальний устрій, мають відповідати новим завданням держави і суспільства.

Однак тут існує суперечність, конфлікт між проголошеними цілями і тими інструментами, які у нас є. У зв'язку з цим багато законів не виконуються, діяльність влади часто неефективна, якість державних та муніципальних послуг низька, поглиблюються суперечності між місцевими самоврядуванням та виконавчою владою.

Сучасний адміністративно-територіальний устрій України по суті залишається  апаратом обслуговування авторитарної влади та планово-адміністративної економіки, а отже, не відповідає завданням  ні демократичного суспільства, ні нової  держави. І навіть більше, саме такий адміністративно-територіальний устрій постійно провокує владу до відмови від демократичних та ринкових принципів управління і до повернення до авторитарної моделі - у цьому постійна небезпека.

Ось чому проведення адміністративно-територіальної реформи є необхідним і одним з найважливіших інструментів у перетворенні української держави з держави-патрона на державу-гувернера і радянського суспільства - на громадянське суспільство.

Усі 14 років незалежності України  робилися спроби розробити й провести адміністративно-територіальну реформу, однак вони провалилися. Чому?

Бо не було чіткого бачення перспектив розвитку держави і суспільства - не було стратегічного плану розвитку країни. При відсутності такого бачення  проведення настільки складної реформи стає об'єктивно неможливим.

Для успішного проведення адміністративно-територіальної реформи необхідно дотримуватися  кількох правил:

1. Реформа починається лише після прийняття суспільством довготермінового плану розвитку країни. Термін реформи не може бути меншим ніж 10 років.

2. Перед початком реалізації реформи проводиться якнайширша роз'яснювальна робота в суспільстві. Цей етап складатиме не менш як один рік цілеспрямованої та потужної роботи, в тому числі з використанням засобів масової інформації. В результаті більшість громадян мають усвідомити цілі, завдання реформи, а також громадські та особисті переваги від її проведення.

3. У плані реалізації реформи детально пояснюються етапи, терміни та порядок проведення кожного етапу. Реалізація плану постійно висвітлюватиметься у ЗМІ і супроводжуватиметься відкритими обговореннями ходу реформи.

Адміністративно-територіальну реформу  можна провести у будь-якій країні лише за умов бачення суспільством картини майбутнього, глибокої підготовки, значного терміну й публічності процесу.

Метою адміністративно-територіальної реформи є гармонізація компетенції та відповідальності держави та місцевого самоврядування, висока якість публічних послуг, розвиток інституту територіальних громад та розкриття творчого потенціалу щодо самоврядування громадян України.

Основними завданнями адміністративно-територіальної реформи в Україні є:

1. Створення адміністративних і територіальних інструментів, що відповідають завданням розвитку демократичного, мирного й соціально гармонійного суспільства і держави-гувернера. Сильне громадянське суспільство й комфортна для громадянина держава - результат реформи.

2. Децентралізація влади і чітке розмежування компетенції та фінансів держави та місцевого самоврядування. Значне підвищення якості державних та муніципальних послуг.

3. Передача місцевому самоврядуванню більшості повноважень, пов'язаних із забезпеченням життєдіяльності людини. Перегляд податкового й бюджетного законодавства для досягнення співвідношення місцевих бюджетів до державного як 60:40.

4. Визнання територіальної громади (повітів, волостей) первинним рівнем самоврядування з передачею відповідних компетенцій та фінансів.

5. Визнання соціополісу основною базовою муніципально-територіальною одиницею. Розвиток соціополісів як самоврядних центрів життєдіяльності людини.

6. "Зшивання" країни по горизонталі, в тому числі шляхом створення максимально самодостатніх дев'яти країв за принципом інфраструктурної єдності та спільності інтересів розвитку, в тому числі шляхом прив'язки нових кордонів регіонів до великих національних та транснаціональних інфраструктурних проектів.

7. Запровадження принципу рівномірного розвитку територій, усунення причин надмірних перетікань ресурсів на користь столиці. Визначення спеціалізації країв та передача відповідних ресурсів, що забезпечить внутрішньоукраїнську та міжнародну спеціалізацію країв.

8. Перехід від галузевого принципу публічного управління до функціонального. Зміна структури виконавчих органів державної та місцевої влади і перехід до проектного планування та фінансування.

9. Реформа державної служби та реалізація програми "дорогий бюрократ".

10. Створення нових кордонів округів: військових, судових, прокурорських, міністерства внутрішніх справ та служби безпеки. Ці кордони не повинні збігатися з кордонами країв та соціополісів, щоб забезпечити незалежність і об'єктивність роботи правоохоронних та судових органів. Місцеве самоврядування повинно мати право власного забезпечення внутрішньої безпеки, в тому числі муніципальною міліцією або добровільними об'єднаннями громадян щодо захисту громадського порядку. 

Нова модель адміністративно-територіального  устрою передбачає три типи адміністративно-територіальних одиниць:

1. Краї та автономна республіка Крим;

2. Округи та міста на правах округів - соціополіси;

3. Громади (повіти, волості) та факультативні громади.

Кожний тип має свою власну компетенцію  та повноваження, які забезпечені власними закріпленими фінансами. . Органи місцевого самоврядування створюються на рівні соціополісів і громад. Краї як територіальні об'єднання громад і соціополісів, що об'єднані спільним інтересом розвитку, утворюють на виборній основі комітет з питань розвитку краю, а губернатор краю, якого призначає держава, виконує функції менеджера проекту розвитку краю.

Оскільки жодна система не здатна реформувати себе зсередини, для проведення адміністративно-територіальної реформи необхідно створити тимчасовий спеціальний орган. Його буде виведено з прямого підпорядкування будь-якій посадовій особі в державі і сформовано з висококваліфікованих фахівців у сферах законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, права та економіки. Цей орган має діяти за проектним принципом та фінансуватися окремим рядком у бюджеті.

В результаті реформи різні групи  населення отримають свої переваги:

а) молодь - нові можливості для самореалізації,

б) люди середнього віку - забезпечення умов та стабільність зростання та ділової активності,

в) люди похилого віку - збереження стабільності та підвищення рівня соціальної захищеності.

В цілому Україна як країна стане  зручнішою для життя людини, вона буде гармонійно розвиватися і позбудеться  надмірного тиску з боку держави та місцевих "царків".