Адміністративно-правові режими

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Кафедра адміністративного права

Індивідіальна робота

на тему : «Адміністративно-правові режими»

Виконала

Студентка 11 групи

2 курсу 3 факультету

Євдощук О. В.

Перевірив

Александров В. М.

Харків 2012

ПЛАН

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Поняття адміністративно-правових режимі……………………………………..4

2. Класифікація адміністративно-правових режимів……………………………...6

3. Поняття надзвичайних режимів………………………………………………….8

3.1 Правовий режим надзвичайного стану………………………………….10

3.2 Режим зони надзвичайної екологічної ситуації…………………………12

3.3 Правовий режим військового стану……………………………………...14

3.4 Режим державної таємниці……………………………………………….15

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….......18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...19

ВСТУП

Адміністративне право – це галузь права (сукупність правових норм), яка з метою реалізації задач і функцій держави регулює  суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньо організаційної діяльності інших державних органів, а також в процесі здійснення суспільними організаціями або їх органами зовнішніх юридично дійсних повноважень.

Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного управління, розвиває та зміцнює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль в механізмі правового регулювання – воно виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами в суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право – це управлінське право, яке відрізняється від інших галузь права специфікою предмета, метода регулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).

В даній контрольній роботі будуть розглядатися адміністративно-правові режими – певні об’єднання адміністративно-правових способів регулювання, які проявляються в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб’єктів правовідносин.

1. Поняття адміністративно-правових режимів

Поняття «правовий режим» (від лат. regime – правління) все більше затверджується як у сфері юридичної науки, так і в законодавстві. Дослідження цього поняття дає можливість з'ясувати специфіку правового регулювання певного об'єкту або виду діяльності. Крім того, це дозволяє судити про багатовимірність, багатогранність і об'ємність права як інституційного утворення, а також розглядати його в динаміці та функціонуванні.

В найбільш загальній формі поняття «правовий режим» визначається як порядок регулювання, комплекс правових способів, які характеризують особливе об'єднання взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань, що створює особливу спрямованість регулювання.

Кожній галузі права властивий свій специфічний режим регулювання, чим і обумовлюється юридична особливість певної галузі. Своєрідність адміністративно-правового режиму виявляється в особливому порядку виникнення і формулювання змісту прав і обов'язків учасників адміністративно-правових відносин і їх здійснення, наявності специфічних санкцій, особливих способах їх реалізації, а також у дії єдиних принципів, загальних положень, які розповсюджуються на дану сукупність правових норм.

Адміністративно-правовий режим — це певне об'єднання адміністративно-правових способів регулювання, яке виявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу і юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

До числа основних елементів адміністративно-правового режиму відносяться:

1) метод правового регулювання, який в адміністративному праві ґрунтується на централізованому способі і імперативному типі регулювання і виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;

2) особливі адміністративно-правові способи встановлення і форми виникнення прав і обов'язків, способів юридичної дії, захисту прав, процедурно-процесуальних форм і т.п., до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональну підлеглість, контроль або нагляд, адміністративне примушення, протоколи, ухвали, клопотання, адміністративну відповідальність тощо;

3) принципи, загальні положення адміністративного права, такі як участь громадян в управлінні державними справами, забезпечення і захист прав і свобод людини, інтересів держави; здійснення органами влади своїх повноважень в межах, встановлених Конституцією і законами України; підзвітність, підконтрольність, відповідальність органів виконавчої влади і їх посадовців перед суспільством за свою діяльність тощо;

4) особливість адміністративного законодавства, яке характеризується наявністю великої кількості правових норм, що регулюють значний об'єм різноманітних соціальних відносин, пов'язаних з державним управлінням;

5) наявність разом із загальногалузевим правовим режимом внутрігалузевих правових режимів: режиму секретності, митного режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного режиму та ін.

Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, але і багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва та ін.

2. Класифікація адміністративно-правових режимів

Правові режими класифікують за масштабом свободи громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав; за глибиною змін в конституційному статусі громадян і організацій; за часом і територією їх дії; за окремими об'єктами; за видами діяльності тощо.

За масштабом свободи громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав виділяють пільгові і обмежуючі режими. Перші надають громадянам і організаціям додаткові права і свободи або пільги при здійсненні ними певних прав або свобод, наприклад, пільги для учасників бойових дій. Другі, навпаки, вводять особливі правила використовування громадянами і організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод, наприклад, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

За глибиною зміні в конституційному статусі громадян і організацій розрізняють звичайні і надзвичайні режими. Перші не змінюють конституційний статус громадян і організацій; другі істотно пригнічують їх права і свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів конституційних прав і свобод.

За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайне положення) режими.

За територією дії розрізняють режими, які діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцевостях (режим прикордонної зони).

За окремими об'єктами виділяють режими заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.

За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін.

Підстави правових режимів встановлюються законами України: від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, яка піддалася радіоактивному забрудненню внаслідок Чорнобильської катастрофи»[1], від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні підстави створення і функціонування спеціальних (вільних) економічного зон»[2], від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану»[3], від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»[4], від 16 травня 1995 р. «Про виняткову (морську) економічну зону України»[5] і підзаконними нормативно-правовими актами, наприклад, ухвалою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. «Про прикордонну смугу»[6] та ін.

За юридичною природою серед правових актів, що регулюють правові режими, виділяють правовстановлюючі, містять первинні «режимні норми», і правозастосовувальні акти. Наприклад, на підставі п.21 ст. 106 Конституції і Закону України «Про правовий режим надзвичайного положення»[7] Президент України ухвалює в разі потреби рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях режиму надзвичайного положення, в якому встановлюються певні правила, а місцевий орган виконавчої влади (обласна державна адміністрація), керуючись цим актом, вводить комендантську годину.

В створенні і здійсненні адміністративно-правових режимів, окрім нормативно-правової, велике значення мають організаційна і матеріально-технічна підсистеми. Організаційна підсистема обслуговує діяльність органів виконавчої влади (їх посадовців), які повинні забезпечити дотримання встановлених заборон і обмежень та виконання покладених на громадян і юридичних осіб обов'язків.

Організаційна інфраструктура забезпечує реалізацію встановлених режимних правил. Це спеціальні режимні органи, які утворюються з урахуванням змісту і особливостей того або іншого адміністративно-правового режиму (прикордонні війська, митні органи, тимчасові адміністрації та ін.) і комплектуються спеціально підготовленим особовим складом, забезпечуються необхідними фінансовими і матеріально-технічними ресурсами.

Всі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємозв'язані сторони: змістовну і формальну. Змістовну сторону утворюють причини і мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов'язані з ним дії; формальна (юридична) сторона містить такі елементи: хто, на який термін, на якій території встановлює режим; процедура його введення, здійснення, відміни; система «режимних обов'язків» і прав. Більшість спеціальних режимів, як правило, пригнічують права громадян. Проте такі обмеження повинні бути не надмірними і встановлюватися тільки законами. В Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються правові режими власності, державної межі, військового і надзвичайного положення, зон надзвичайної екологічної ситуації та інші види спеціальних правових режимів.

3. Поняття надзвичайних режимів

В певні періоди розвитку людства виникають гострі соціальні, техногенні протиріччя, суперечності між природою і суспільством. Це призводить до етнічних і соціальних, політичних і військових конфліктів, стихійних лих, великомасштабних промислових аварій та ін. Екстремальні ситуації загрожують життю і здоров'ю людей, створюють загрозу знищення значних матеріальних і духовних цінностей. Все це може призвести до дестабілізації і руйнування соціальної системи, а тому вимагає негайного проведення неординарних заходів, у тому числі правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних і ін. Екстремальні (надзвичайні) ситуації є сукупністю небезпечних для суспільства чинників, які створюють загрозу життєво важливим інтересам людини, суспільства, держави і вимагають для свого врегулювання іншої нормативної дії, іншої управляючої підсистеми, ніж ті, які діють в звичайних умовах.

Правові режими, за допомогою яких відбувається така перебудова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Вони відносяться до адміністративно-правових режимів.

Надзвичайні режими — це спеціальні правові режими життєдіяльності населення, здійснення господарської діяльності і функціонування органів влади на території, де виникла надзвичайна ситуація. Головним в їх змісті є те, що вони суттєво змінюють правовий статус суб'єктів цієї території, в деяких випадках — систему органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, встановлюють заходи, які застосовуються для врегулювання ситуації.

Законодавство України передбачає три основні різновиди надзвичайних режимів: 1) надзвичайний стан; 2) надзвичайна екологічна ситуація; 3) військовий стан.

3.1. Правовий режим надзвичайного стану

Правову основу введення режиму надзвичайного стану, окрім норм Конституції України (ст. ст. 92, 106)[8], складають Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану»[9], а також закони, які регулюють діяльність окремих органів державного управління в умовах надзвичайного стану, наприклад, «Про міліцію», «Про Службу безпеки», Закон України і Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні або в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче за загальнодержавний рівень, які призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життя і здоров'ю громадян або при спробі захоплення державної влади або зміни конституційного порядку України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам влади, військового командування і органів місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» повноважень, необхідних для усунення загрози і забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, захисту конституційного порядку, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб з вказівкою терміну дії цих обмежень.

Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози і найшвидша ліквідація особливо важких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади або зміни конституційного порядку шляхом насильства, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.